Історія сіл Жовківщини: Великі Передримихи - село із руською історією

село Великі Передримихи Жовківського району Львівської області належить до Зіболківської сільської ради.

Перша згадка про село відноситься до 1386 року.

Великі Передримихи лежить на схід від Зіболків і Нагірців, на південь - Могиляни, на пд.-зах. - Перемивки і Смереків, на пн.-зах. - Блищиводи, на пн. - Малі Передримихи.

Село лежить в басейні р. Буг, між р. Желдець від сходу і р. Свинею від заходу. Село лежить в горбистій місцевості (висота 294 м).

Із Шематизмів з 1386 році знаємо про  Андрія - старосту руського, який засвідчує, що Миколай Сланка продав Бенькові з Жабокрук володіння Зарудці і дворище Передримихи (A. G. Z., t. II, str. 21).

23 серпня 1444 року записує Владислав Варненьчик Янові Де Спрова і брату його Євстахію 100 гривень на селах Артасів і Передримихи (Arch. Metr. Lit., Nr. 155).

Також відомо, що 12 серпня 1620 року коронний гетьман Станіслав Жолкевський подарував села Передриміхи, Нагірці та частину села Ясниська навічно Жовківському костьолові.

У 1787році у Великих Передримихах було вже 99 номерів.

В люстрації з року 1765 написано: «В цьому селі є спадкові шляхетські частини уроджених Предзимірських, Монастирських і Вольського; частина королівська віддавна до держави Мервицької належить».

На місцевих полях, на так званих Загайцях, є кургани, в більшості позаорювані. Тут в пісках знаходили великі черепи, які походили з урн і попільниць, крем'яні і бронзові прикраси. Малий бронзовий наплечник, який був тут знайдений, мав один з місцевої шляхти як родинну реліквію (Шнайдер, Музей Осолінських у Львові).Це свідчить про те, що люди селились тут ще з часів кам"яного віку, за кілька тисяч років до нашої ери.

Власність більша належала до Теофілії Ценецької та католицької церкви в Жовкві.

У1811 році в селі мешкали 499 українців та 75 пол

1880 року у Великих Передримихах було 75 господарств, 464 жителі в гміні, та 4 господарства, 16 жителів на території двору; 69 римо-католиків, 388 греко-католиків, 22 ізраеліти; 75 поляків, 378 русинів, 22 німці, 5 іншої народності. В селі Великі Передримихи була церква Св. Архангела Михаїла і філіальна школа. За часів Речі Посполитої належали до Мервицької держави в Львівській землі.
як.

Тут працювали два ткацькі верстати, які забезпечували громаду полотном. У 1880 році у селі налічувалось 75 хат. Під час бою 2 вересня 1914 року згоріла половина села разом зі школою.

При переписі населення 30 вересня 1921 року у В.Передримихах було 88 хат, 416 мешканців.

А в 1932 році кількість населення у селі становила 467.

На 01.01.1939 в селі проживало 590 мешканців, з них 570 українців-грекокатоликів і 20 українців-римокатоликів

У 1925 році парохом в Передримихах був о.Павлюк, який воював у селі із залишками москвофільства та критикував на проповідях у церкві газету "Воля народа".В 1934 році парохом був о.Микула, який посвячував телергофський хрест.

На підвищенні у центрі села стоїть дерев'яна церква св. Архистратига Михайла 1891 року.

 

Село завжди славилось своєю святинею – церквою св.архистратига Михаїла.

Вперше церква згадується вже у 1442 р. Попередня, дерев`яна, тридільна, одноверха, площею 9 х 21 лікоть (лікоть- міра довжини біля 69см.) була збудована у 1690 р. Вона була покрита гонтом, а купол білою бляхою. У 1859-1860 рр. її відремонтували, виконали гонтове покриття дахів та замінили спорохнявілі бруси. У 1891 р. за пароха с. Нагірців о. Володимира Левицького на її місці збудували існуючу дерев`яну церкву.

Зведена вона, ймовірно, за проектом архітекта Василя Нагірного, таким же ж, як і в селі Новосілки, Буського району. У 1903 році церква вартувала 1200 корон (корона- грошова одиниця Австро-Угорщини в 1896-1918 рр. При обміні на 1 зр (золотий ринський) давали 2 корони - моя прим.), головний вівтар вартував 100 корон. У 1961-1989 рр. стояла зачиненою. Пам'ятка архітектури національного значення. Церква у користуванні громади УАПЦ.

Розташована у центрі села, на вершині гряди, посеред сільської забудови. Тризрубна триверха будівля розмірами 22,7 м. х 11,3 м.  По центрі прямокутна нава, до якої зі сходу прилягає вужчий гранчастий вівтар з двома невеликими прямокутними захристіями по боках, а з заходу - прямокутний бабинець з невеликим присінком. Церкву оточує піддашшя, оперте на випусти вінців зрубів, перерване в місцях прилягання захристій, присінку та двоколонного ганку, що підкреслює південний вхід в наву.

 

Зображення видалено.

Стіни підопасання вертикально шальовані дошками, надопасання і восьмериків – кожуховані гонтами. Рівновисокі зруби надопасання трьох основних об'ємів вінчають три шоломові бані, завершені сліпими ліхтарями з маківками, поставлені на великі світлові восьмерики. На південний захід від церкви знаходиться деревяна двоярусна стовпова дзвіниця розмірами 4,5 м. х 4,0 м., вкрита шоломовою банею, збудована у XVII ст. ще для старої церкви.

Визначною подією в історії села є встановлення каплички. ЇЇ встановили у центрі села 1 серпня 2004 року. Статую Пресвятої Богородиці офірував виходець із села Савіцький Михайло, решту коштів зібрала громада села. На урочистому відкритті каплички виступав хор з міста Жовкви "Діброва" . Потрібно зазначити, що найбільше зусиль до відкриття маленької святині доклав житель села Стецик Ярослав Євстахович, який і до сьогодні піклується про церкву та капличку.

Зображення видалено.

Зображення видалено.

У 1865 році село впорядкувало свою школу. Від 1921 року школа в селі не працювала через відсутність приміщення . Влітку 1925 року розпочалась полонізація школи. Згідно із новим шкільним законом(від 31 липня 1924 року) в селі був проведений шкільний референдум. При цьому селяни подали 41 декларацію з вимогами української мови навчання для 54 учнів .Восени 1926 року розпочалось навчання, воно велось польською та українською мовами.

До l світової війни тут існувала читальня "Общество им.Качковского".

6 червня 1926 року вона відновила свою діяльність. До неї записались 45 членів(з 90 господарств). Керували Антон та Микола Мончуки, Ф.Валько, Дмитро Гамаль, Михайло Радух. Був створений аматорський гурток. Містилась

Читальня у громадському будинку. В бібліотеці було 50 книг. У 1931 році читальня почала будувати власний дім, заснувала хор. Активну участь в роботі читальні брав директор школи Йосип Борсук.

Аматорським гуртком керував писар читальні Петро Лесик. 8 лютого 1935 року керівниками читальні були обрані Василь Загайко, Михайло Мончук, Іван Беновський, Петро Гук, Гася Гамаль, Андрій Ют, Олекса Поврозник. На зборах було вирішено заснувати в читальні гурток голосного читання. До нього ввійшли Михайло Радух, Теодор Валько, Іван Беновський, Володимир Лесик та Михайло Савицький.

18 вересня 1938 року читальня урочисто відмітила 850-річчя хрещення Русі. Протягом 1939 року читальня 96 ленів і 280 книг. Влітку 1939 року читальня хотіла зорганізувати в селі роботу дитячого садка, але жодна вчителька не погодилась у ньому працювати вихователькою.

У1955році в селі в новозбудованому клубі відкрили бібліотеку, на той час з невеликою кількістю книжок. Першим бібліотекарем стала жителька Білорусії Поврозник Олександра Іванівна.

Бібліотека була в скрутному становищі: будинок перебував в аварійному стані. Ці питання неодноразово піднімалися на засіданнях виконкому сільської ради та обговорювалися громадою села на зустрічах із депутатами різних рівнів.

Соціальне партнерство – формула успіху бібліотекаря бібліотеки-філії Марії Савицької. Вона не втрачала віри у те, що знайдуться люди, які допоможуть у вирішенні проблем. Так і сталося: місцевий фермер Степан Савицький перемістив бібліотеку у своє новозбудоване просторе приміщення. Нова книгозбірня відчинила двері 19 червня 2011 року. Відтепер вона розташована у двох просторих кімнатах з євроремонтом.

 

 

Зображення