З історії монастирів. Монастир св. Герарда. Кохавина. Галицький Люрд

Провінційна тиша Галицького Люрду

Місцина тут, справді, напрочуд затишна, спокійна і мирна, гарна та урочиста. Сама природа серед заповідних пейзажів створила унікальний клаптик землі, де людина мимоволі забуває світську марноту і віднаходить спокій душі. Сюди варто завітати. Зустріч з Кохавиною, повірте, подарує безліч незабутніх вражень.
Коли будете під’їжджати сюди потягом, автобусом чи автівкою зі сторони Жидачева або Стрия, зверніть увагу на стрімкий силует монастирського храму, увінчаний на маківці хрестом, а трохи нижче оздоблений годинником. Шпильчасту верхівку видно віддаля, і вона, неначе грандіозний монумент, височить над усією округою.
Вхід до чернечої обителі «пильнує» оригінальна в’їзна брама з аркою-дзвіницею посередині та трьома хрестами на невеличких куполах. Іншими словами, її ще можна назвати охоронцем усього сакрального комплексу. Вона нагадує оборонну будівлю доби середньовіччя.
Ступивши на територію монастиря, нашому зору справжнім архітектурним дивом, не лише навколишнього краю, а й усієї Галичини, відкривається церква Покрови Пресвятої Богородиці. Між іншим, це не лише моя думка, а й фахівців-містобудівників. У ній відчувається якась незбагненна внутрішня сила, значно більша за її, і так вражаючі, розміри. Захоплення, яке викликає благородна краса святині не слабне навіть нині, коли око ще ранять знаки жахливої понівеченості.
Попри руйнацію, собор зберігає стільки благородної величі, що багато культових споруд сьогодення, хоч і охайно прибраних, все ж поступаються їй красою.
Суттєвого пожвавлення храмовому ансамблю надають фігури святих, які, ніби пам’ятники на високому п’єдесталі, заполонили фасад.Зображення видалено.
Переступімо церковний поріг і, спершу помолившись, ясна річ, огляньмо інтер’єр. Він, хоч і не вражає розкішшю, проте його граціозна велич змушує стрепенутися і замислитися над вічним і незбагненним. Тут починаєш відчувати таку духовну комфортність, яку важко віднайти деінде.
Ліворуч від престолу звернімо увагу на копію чудотворного образу Матері Божої Кохавинської у дерев’яному обрамленні, яка дає змогу торкнутися до самої Вічності.
У храмі зберігається зошит зі свідченнями вірян про зцілення. Заглянувши до нього, натрапляємо на занотовані відгуки про перебування у цьому святому місці, а також на випадки чудодійного оздоровлення як за допомогою Кохавинської Богоматері, так і цілющої води з криниці. Ось кілька таких моментів.

Л. В. С., селище Гніздичів: «Мій батько все своє життя молився до Кохавинської Матінки Божої і був врятований від смерті. Коли йому винесли смертний вирок, тато попросив останнє слово, і його прохання задовольнили. Завершила це звернення молитва до Богородиці Кохавинської в надії на поміч. І сталося чудо: під час молитви підійшов один чоловік, який зупинив виконання вироку, й батько залишився живий, за що ми всі щиро дякуємо Кохавинській Матері Божій».

Софія Вайда, мешканка села Лівчиці: «Настечка, як її звали люди в селі, маленькою дівчинкою не бачила на очі. Для родичів це було великим горем. З ним вони прийшли до Кохавинської Матері Божої. Щоранку водили дитину і промивали очі цілющою водою з кринички. Невідомо, скільки часу пройшло, але всі знають, що дитина прозріла».

Зображення видалено.А зараз сконцентруймо погляд на внутрішніх розписах, які немов переносять нас на чотири століття назад. Від фрески, де зображено пароха Тшопінського, котрий закінчив-таки справу довгих років, побудувавши храм, зараз мало що зосталося. Розгледіти на ній обличчя – справа важкувата. А ось всі інші розписи собору збереглися зовсім непогано. До речі, подейкують, що старовинний стінопис під силою молитви почав відновлюватися. Оце так диво!
Повернувшись на монастирське подвір’я, зможемо помилуватися надзвичайно колоритним багатоманіттям квітів. Від цього тільки тепліє на душі. А ще у вічі обов’язково впаде старенька дерев’яна фіра. Як на мене, це – дуже вдалий штрих в оточуючій панорамі. Навіть і не подумаєш, що тут монаша обитель. Та все ж буквально у кількох метрах – приміщення новіціяту, де виховують свою майбутню зміну отці редемптористи.
Однак, якщо хтось думає, що кандидатам до чернецтва все людське чуже, то він глибоко помиляється. У цьому можна переокнатися, коли новики вийдуть поганяти м’яча на невеличкому футбольному майданчику між новіціатським домом і Покровською церквою.
Залишаючи монастирське подвір’я, прямуємо липовою алеєю до ще двох вагомих тутешніх пам’яток. За цей проміжок часу вкотре переконуєшся, що це місце має надзвичайну силу змінювати людину, вивищувати її дух, роблячи мудрішою, чуйнішою, добрішою.
Зображення видалено.Нарешті підходимо до кінця,  завершуючи екскурсію біля каплички. На жаль, немає тепер розлогого дуба, на якому відбулося з’явлення, бо невблаганний час зробив свою руйнівну справу. Зате височить на тому місці святиня, яка своєю наготою зворушує до глибини серця й ніби закликає нас: «Прийдіть до мене всі, і я заспокою вас…» Отож ідуть вірні на цей поклик. І не лише люди, але й всяка звірина.
Не буває такої днини, аби хтось не відвідав чудотворне місце. І саме тут майже кожен здатний відчути як у найпотаємніші шпаринки  його «я» проникає Божа благодать, що іде не лише від каплички, але й і від усього сакрального комплексу. І вона, ця благодать, ніби фокусується у Кохавині з безмежної далечі космосу.
А наостанок – ще одна паралель з міжзоряним простором. Своїми зовнішніми лініями, котрі стрімко переходять у готичний шпиль, капличка, немов нагадує, космічний корабель. І коли брат чи отець редемпторист відчинить вам її двері та запросить до середини – наяву відчуєте, як душа святині лагідно огортає вас і з незбагненним відчуттям величезної насолоди підносить догори. Цей стан тонко і точно відтворив поет-священик Ярослав Лесів:

… І тільки лет в яснім безкраї,
Лиш мить і Вічність, –
Я і Бог.

Зображення