З історії замків. Мальовнича природа, чудова історія та неперевершені враження від Підкаменю.

Мальовнича природа, чудова історія та неперевершені враження від Підкаменю.

Назва "Підкамінь" має свою природню основу – поселення дійсно розміщене під так званим Чортовим каменем, що височить поруч з монастирською горою з найдавніших часів. Важко описати враження від Підкаменя – це дійсно потрібно просто бачити: надзвичайно мальовнича природа, дзвіницю монастиря видно вже за багато кілометрів до самого населеного пункту, вкриті лісами пагорби – і цей дивовижний, магнетичний камінь, оточений козацькими хрестами та могилами. Місце просто енергетичне, містичне. Існують легенди, що невідомий богатир приніс з гір скелю та поставив її на місці, де буде заснована фортеця для захисту від ворожих набігів.

За іншими переказами, цей камінь пов‘язаний з іменем Олекси Довбуша (чесно кажучи, важко знайти на західно-українських теренах цікавий камінь, з Довбушем не пов‘язаний). Недалеко від каменю є майже не досліджені печери, теж в легендах пов‘язані з опришками та козаками. Реально ж поселення з‘явилось тут в зв‘язку з заснованим в 13 столітті домініканським монастирем. Існує версія, що його заклали ченці, яких вигнали з Києва монголи в 1234 році.

Та перша задокументована згадка про монастир відноситься до 1464 р. Пізніше він був спаленим татарами в 1519 р. та відбудовувався вже в 17-18 ст. Монастир мав багату бібліотеку і архів, які повністю згоріли під час Першої світової війни. На основі цього архіву історик Садок Баронч, вірменин за походженням, написав цілу низку історичних праць. Баронч народився в Станіславі в 1814 р., а поховано його в Підкамені в 1892 р. Тут він, залишивши незадовго до закінчення Львівський університет (брате Ігоре, агов!), став ченцем-домініканцем та провів більшу частину життя. Серед його праць є й записи старовинних українських народних пісень та казок. 


Вознесенський костел було збудовано на монастирський території в 1612-1695 рр. Інші пам‘ятки архітектури комплексу – це келії 17-18 ст., оборонні стіни з воротами та баштами 18 ст. та окремо зведена дзвіниця з трьома високими напівкруглими арками. До речі, оборонна - зверхує ряд бійниць. Брат Ігор казав, що поміститись в тій, здавалось би.ю малесенькій клітинці дорослий чоловік ще й як міг. Все це оточене фортечними мурами з круглими баштами. Відомо, що в одній з них перебував в ув‘язненні легендарний козачий полковник Семен Палій. Зараз в них ув'язнені хіба кажани, яких вечорами над горою літає безліч. Якщо в ясну погоду піднятися на дзвіницю – кажуть, буде добре видно Почаївську лавру.  


В центрі подвір‘я височить коринфська колона на багатоступеневому постаменті з мідною та позолоченою фігурою богоматері. Ця позолота – і статуї, і хреста на дзвіниці – поруч з облізлими, зруйнованими часом стінами (до речі, дивлячись на дзвіницю, важко не здивуватись: адже всі скульптури на ній лишились майже неушкодженими – лише одному з святих не вистачає голови - а в той же час, сам фасад, здається, постраждав від якогось обстрілу – на ньому багато слідів влучень куль) - творить дивний коктейль вражень. Брат Ігор розповідав (до речі, дещо скептично), що сусальне золото неначе само відродилося на мадонні. Чудо?

У 1727 р. в монастирі коронували ікону Богоматері, для чого інтер‘єр костелу було прикрашено розписами та різьбою. Крім цього, для створення парадної атмосфери, було використано військові прапори та 56 гармат. Під час святкування було проголошено 20 філософських та теологічних промов, 4169 мес відслужено, згоріло 28 000 лампад та свічок. Оце масштаби святкування! Так як всі прочани не змогли поміститися у соборі, святкування відбувалося на сусідньому пагорбі. 


Вважалося, що вишуканий купол дзвіниці створив архітектор Павел Гіжицький (купол горів 1916 р.), розписи стін виконав Шимон Чехович (а це вже начебто точно). Інтер‘єр костелу славився своїм багатством. В побудові оборонних стін навколо храму брав участь відомий військовий інженер Христіан Дальке (його ім‘я тісно пов‘язане з Кам‘янцем-Подільським). 
Тепер - про під‘їзд до комплексу споруд. От тут просто біда. Дорога до селища добра, гріх скаржитись, але, якщо вам хоч трохи шкода своєї машини – радимо добиратися на монастирську гору та до каменя пішки. Якщо ж все-таки хочеться під‘їхати – звертаєте біля вишуканої новозбудованої церкви в напрямку гори – і далі вгору, страшною вузькою грунтівкою. 
По дорозі від монастиря до каменю стоїть барокова капличка Параскеви П‘ятниці (див. на фото) 1739-1741 рр. (архітектори А. Кастеллі і Ф. Каппоні), яка завдяки величеньким розмірам слугує зараз за церкву. А вище - будинок колишньої монастирської лікарні, де зараз проживають дуже вредні та задиркуваті гуси.

В одному з внутрішніх дворів монастиря знаходиться колодязь 90 метрової глибини. В 2009 році, костел активно реставрувався в середині.

Зображення
Зображення