Задумаймось!

Якось, проходячи через площу Данила Галицького, я зауважую дивну для себе сцену: старенька жіночка схилившись і зложивши руки молиться Королю Данилові  стоючи підніжжю величного його коня. Навколо шум, люди, немов сліпі, бо кожного затьмарюють свої справи та проблеми, все кудись поспішають, намагаючись обігнати час. А вона, неначе випала з метушні цього світу, покірно схиливши голову молиться.
Я в цей час стою і дивуюся. Справді, ми молимося різним святим чи божкам або взагалі не робимо цього. Але чомусь не молимося до своїх славних предків?! Чомусь це для нас є неприйнятим?!
Хтось із вас може мені заперечити мовби – то «як це молитися до своїх предків, хіба вони є святими?». А тепер пригадаймо, хто ж такі святі. Це люди, що любов’ю служили Богові. А хіба наші славні прабатьки не служили любов’ю Батьківщині, адже всі їхні славнозвісні подвиги продукувалися насамперед любов’ю до своєї рідної, Богом даної, землі.
Візьмемо тепер до уваги мучеників, які заради Бога віддавали своє життя, свідомо йшли на страшні муки. Так само чинили і наші герої окропляючи своєю кров’ю, мов святою водою, землю, щоб із неї проростало світле майбутнє, виростали вільні діти у своїй незалежній країні.
Насьогодні з тих славних часів залишилися лише забуті пам’ятники, а нація, про яку так мріяли наші прабатьки, помаленьку і потихенько гине. Може однією з причин цього страшного упадку є те, що ми не молимося до своїх предків? Забуваємо подумки повертатися до їхній вчинків, набираючись таким чином мужності й сили в боротьбі за незалежне майбутнє? А без цього всього, погодьтеся, неможливо піднести національну свідомість та гідність, без чого у своє чергу неможливе і саме націотворення.
Якби ми, як ця бабуся, незважаючи нінакого і не думали проте, що скажуть інші, отак складали руки перед своїми прабатьками, тоді б ніхто не смів паплюжити нашу історія, плювати в нашу душу, робити нас рабами на своїй же землі. Не було б такого, як тепер, що немає жодного героя, який би об’єднував схід і захід України, хоч насправді міліони людей поклали свої голови заради того, щоб береги Дніпра були возз’єднані в одній державі. Не було б пустих суперечностей як, наприклад, навколо постаті Степана Бандери.
Ми б не стали країною Третього Світу, пам’ятаючи, що завдяки клопітким старанням наших предків, наша держава була передовою не тільки у Європі, а й у цілому світі. Якби ми пам’ятали про те чиї ми діти і продовжували працю наших прабатьків, ми б сьогодні не знаходилися у такому жалюгідному не тільки матеріальному, але й духовно-моральному стані.
Пам’ятаю у старенькій хатині моїх прабабусі та прадідуся поряд з іконами Спасителя та Божої Матері висіли портрети Григорія Сковороди і Тараса Шевченка. Тепер, на жаль, такого нема, тай зараз не в кожній оселі зустрінеш ікону.
Отож, хоч інколи, принаймні  в себе вдома  молімося, подумки звертаймося до своїх видатних предків. Просімо в них поради, розмірковуймо, а вони обов’язково дадуть правильні настанови, підкажуть правильний шлях, завжди допоможуть так, як у свою чергу у відповідь на наші молитви допомагають святі. І таким чином ми зуміємо відродитися як нація, яка панує на своїй землі і творить свою історію.

[current-page:title]
Зображення