Жовтобагряна дорога володимира захожого…

Іду не раз назустріч вітру, проміння сонця пробиває час..Дивлюсь у глибочінь блакитну, у ній – із хмар задимлений вітраж..Серед засмаглих днів клопоче доля Захожому подарувати вік:Щасливий повний, як пшеничне поле, і чистий, як дзвінкий потік.І лине пісня із небес від Бога – жовтобагряною буде його дорога..Свята українська земля всипана червоними маками, синьо блакитними волошками, до блиску нашаткованою сонцем травою і найважливіше – цвітом нації – творчими людьми..Тими, хто розпускає свій літературно-мистецький потенціал, як бруньковане дерево, хто сіє добрі зерна і вселяє в інших віру в добро, справедливість, любов. Це – поети, літературознавці, митці слова. Серед них, яскравіший промінь серед літературного світила – член Національної спілки письменників України Володимир ЗАХОЖИЙ.Його життя – це важка дорога життя українця, та ба, патріота України, мудрого і розсудливого із добродушним поглядом на життя, вправного словотворця, фахового журналіста і публіциста. Цікаво, що гортаючи відгуки, рецензії та спогади друзів про співпрацю з письменником, скрізь натрапляєш на багатогранність висловів, теплі яскраві описи його особистості та творчості. Складається враження, що Бог вселив у цю людину клубок яскравого вогняного дива, наповненого добром і любов’ю до людей, України, родини.Роки війни для Володимира Захожого – це терниста дорога розстріляного дитинства, це важкі кроки виживання, це голодні і холодні із колючими очима ночі і дні, жахливі картини війни..- Я не пам’ятаю й дня, коли б можна було безпечно погратися із друзями, просто полежати на сонці й помріяти. Йшла війна і ми, діти війни, ставали батькам двома правими руками: допомагали по господарству, ходили на ринок, бачили сотні розстріляних чи повішених людей, уникали небезпеки чи потрапляли на неї. Пам’ятаю, мама послала в місто, а на вокзалі висіли люди, щоб дійти на ринок, я минав трупи, йшов попри них і з острахом думав: якби швидше дійти до крамниці. А тим шляхом мусів повертатися назад.Дуже цікаво пише письменник, згадуючи про своє народження: «Коли і як народився – не пам’ятаю. Кажуть, це було давненько у 1932 році.. У моїй милій Шепетівці. Як запалили тоді на хрестинах дивовижну свічу, щоб Ангел-хоронитель тим сяйвом дорогу вказував».. І з тих пір яскраве світло провадить і охороняє поета-лірика, поета-сатирика Володимира Захожого.Ще змалку, зачарований краєм Хмельниччини, задумливо задивлявся у небо, й мружив від думок очі.. Так хотілося злетіти увись, щоб відчути смак пташиного польоту..І відчув, але вже у зрілому віці, не як пілот, а як справжній творець українського слова, як письменник. «Воістину незбагненно знати, що ти комусь потрібен, що поезія, яку ти пишеш, важлива людям, її читають, знають і пропонують іншим» - усміхаючись промовляє Володимир Васильович. І правда, декламування власних творів самим автором – це високий мистецький рівень, і тут мало хто сьогодні зрівняється із поетом. Читаючи, його голос то стрімкою ластівкою піднімається вгору, то шулікою опускається вниз, залежить від історичного чи політичного змісту твору.Аж серце виривається з грудей, коли чуєш слова автора: «Я бовтаюсь в затруєній безодні, у тій безодні мій народ пливе. Тарасе рідний! Як нам будь сьогодні? Коли ж прийде оте життя нове?» або ж «Чини! Чинушеньки!Чиняки! Життя рятуймо! З нами – Бог! Як виборець візьме ломаку, то буде судний діалог».Письменник ніколи не цурався правди, експерименту у творчості, а тому часто знаходиться у пошуку за життєвим матеріалом: чи то для гумору, чи сатири, чи байки. Саме такий підхід дозволяє яскравіше показати велику традицію красного письменства і слова, а також відтворити реальні події, які стрілами вражають не одного безчесника України. І саме так В.Захожий пише: «Слова ратна, можуть, думи ратні мої, мов герої ідуть проти Зла у бої». Для України бути такою людиною – велика честь від Бога, зрештою автор сам пише у вірші «Вітчизні» «Це щастя – будь співцем і воїном». Свої болі і жалі за рідну Україну висловлює що не в кожному творі:«Скажи мені, Мамо, в сутужну цю пору,Як темні нам сили зігнуть, упокорить?!У тих западеться земля під ногами,Хто ломить державності зоряні брами».Більше того, не кожному, хто мислить антиукраїнським настроями, припадуть до душі такі слова: «Якщо душа твоя з душею України злилась навіки вічні воєдино в нерукотворний нероздільний сплав, - це значить, друже мій: мені ти братом став».Особливістю вирізняється лірика – милозвучна і неповторна. …А тема кохання, глибоких переживань письменника, найпотаємніших порухів його душі і мислей, передана в цікавих образах, що увійшли до поетичної збірки «Ожиновий жар».«Мчить за нами жовтокоса осінь, ми і так од неї не втечем…А поки що ми – на сінокосі затулились Євиним кущем». В іншому творі він пише:«Злились почуття, і душа ошаліла,І серце хмеліє від пахощів тіла.І груди – як сяйво гріховної млості,І сяйво барвінку тремтить у волосі..»Від поезії Володимира Васильовича віє свіжістю і ярою думкою «Птахо щастя! Тебе я зловив….» - так пише він для своєї дружини, в іншому вірші читаємо: «Я п'ю з душі твоєї чари, мій живить дух твоя порада, твоєї лагідності барви і погляду ясна принада».Одним із цікавих куточків душі Володимира Васильовича є його глибинна криниця гумору. «Мене питають: що нового? – Читаю, браття, Глазового!». Навіть, розповідаючи про себе, не оминає жартівливих висловів, і саме так пише в своїх мініатюрах: «Хто дорослий вже – то нумо полюбіть батярський гумор: він прямий, терпкий і гожий, бо писав його Захожий».Володимир Васильович Захожий – творча особистість у глибині душі, ваговита частка якої представляє інтерес читача. Мабуть оця своєрідність – бути поетом і журналістом з середини внутрішнього світу має вагоме значення, не раз більше, аніж відшліфований сонет чи нарис. Переживаючи власну стежину журналістського непокірного життя – навчання у Львівському університеті на факультеті журналістики, згодом літературний цензор у видавництві «Каменяр», редагування заводських газет, організатор Бюро пропаганди художньої літератури Національної Спілки письменників України, він шліфував перлину власного сумління. І став – неперевершеним кумиром читачів, в тому числі жіноцтва. Ось цікавий факт із душевної магії Володимира Захожого про який пише Валерій Трипачук, член НСПУ у своїй передмові «І лірик, і сатирик» до книги В.Захожого «Допоки ще горить моя свіча»: «Це було в радянський час, після виступів групи письменників на підприємстві у селі Струсів на Тернопільщині, де глядачі ще раз запросили до слова Захожого. Опісля, вже вдруге, вони довго не відпускали зі сцени свого улюбленця, особливо жінки, а чоловіки заздрісно тиснули йому руку. І голова профкому з яскравим поглядом в очах сказала: «Ми слухали б цього колоритного гумориста безконечно»Здебільшого друзі поета – це люди, які випробувані часом і відповідальністю один за одного. В.Захожий намагається сказати про кожного якнайкращі слова, увіковічнивши їх віршами-мініатюрами. Ось лише невелика спадщина із написаного в збірці «Ожиновий жар». Добрим словом про Баранова, Камінецького і Гургулу пише у мініатюрах, приурочених їхнім дружнім зустрічам. «Точилася тут фахова розмова про форму, зміст, ідейну силу слова». Іншому приятелю присвятив рядки «Його і дума, й мова серцю люба, бо лине з вуст бояна Суходуба, закоханий у слово він давно. В його душі – поезії і лиця. І ллється, мов би золоте вино, в ефір есейна радіо-«Світлиця». А ось про відомого письменника Романа Лубківського передає реальними строфами: «Поет глибокий він і лицарськи реальний і голова державно преміальний». Глибинні знання про творчість Богдана Стельмаха вилилися також у відповідні строфи. «Від щастя – в небесах літаю, коли Богдана Стельмаха читаю. …Томи і томики, і збірки..Який вулкан тут дум гуля! Тут пахощ світової лірики, тут квітне правдою земля». Віктор Баранов, Володимир Барна, Марія Людкевич, Марія Влад, Борис Демків, Леся Бернакевич та багато інших – особистості про які В.Захожий також згадує з великою теплотою і любов’ю.Іду в гості до Володимира Захожого через парк Богдана Хмельницького. Шурхотить листя, перед очима – осінньоглибинна задума поета.. Ще квартал, виходжу на вул. Івана Франка. А через кілька хвилин відчиняються двері – щаслива усмішка і всезрячий погляд з криниці літ. За чашечкою кави годинами розмовляємо про все.. Більше про творчість. Словографія поета багата й багатозначна. Дізнавшись, про філософію зв’язку між поетичним словом і духовними явищами сьогодення, розходимось.. Але не прощаємось..Опісля – зимою зустрічаємось на творчому вечорі Української асоціації письменників. Виокремлене розуміння сутності поезії дозволяє думати про поета якнайкраще. Вслухаюсь у його вірші і прирівнюю до пророчих мудрих слів, вони, наче помах великих крил,накривають все те, що незрозуміле, мізерне і примітивне..Люблю філософію його думки..І теплу яскраву усмішку.А надворі вже весна..Стрийський парк вдягнувся в ошатне вбрання нареченої, зелені шати дерев і килими трав милують людське око. І знову поспішаємо до Володимира Васильовича в гості.- Ех, друзяки, як давно вас не бачив! Де ж ви так довго блукали? Запрошую, запрошую. – вигукує поет з усмішкою на вустах, але з якимось прихованим жалем..- Несемо дух весни.. – відповідаю.Ще в прихожій Володимир Васильович ласкаво запрошує до квартири.. Він, наче дуб, овіяний теплим вітром, розкриває свої дружні обійми. «Життя прожити – не поле перейти» - чомусь дивно промовляє. І додає: «Після довгих років праці у журналістиці заслужений вихід на пенсію спонукає до тихішого, менш велелюдного життя і до цього нелегко звикнути. Тому всі, хто в цей дім приходить – бажаний гість».Весняна повінь бурхливих почуттів душі завжди дається взнаки. Розмовляємо про ескізи травня, пташиний політ деяких письменників, а також про високу поезію. Захоплююче і швидко минає наша літературно-товариська зустріч. Розумію, що навпроти мене людина – доброї душі, з блискавкою у серці та яскравою іскрою у літературі .Середина літа. Володимир Васильович їде на відпочинок у санаторій. Літературні зустрічі із читачами не залишає. Вечірні та ранкові прогулянки стежинами закладу допомагають відновити у пам’яті цікаве минуле. Записує у щоденник і творить поезію. Яка вона, ця поетична нова сторінка? Оптимістична, поміркована чи інтимна – невідомо, важливо, незабаром читач відкриє для себе літньоосінню частину із життя письменника.Галина ФЕСЮК,Президент районної благодійної організаціїтворчих та активних жовківчан «Розточани»,член української асоціації письменників 

[current-page:title]
Зображення
Коментарі