Увага! Сайт не рекламує жодних кандидатів у президенти чи політичні партії.
Уся реклама приходить від сeрвісу контекстної реклами.

ВІДОМІ ОСОБИСТОСТІ ЖОВКІВЩИНИ І

Кажуть, що тільки лелеки мають незрівнянну з жодним створінням у природі пам''ять, бо вони повертаються до того гнізда, де народилися..Без сумніву, у людському серці є також місце для жевріння домашньої ватри, тієї, що нагадує матір, батька, родину і дитинство. Та є ще отчий поріг, рідна домівка - село чи місто - рідний край, який не кличе, тужить за своїми дітьми, які відлетіли в інші місця, зумівши залишити хороший слід на своїй землі.
Крім них є ще й ті, які все своє життя присвятили творчій праці на теренах рідного краю. Вони навчають дітей, лікують хворих, вирощують хліб, служать церкві і своєму народові, працюють на підприємствах і творять літературу, музику, малюнок. І хоч багато з них відійшли у вічність, та з усіх цих славних людей Жовківщини складається жива історія - живоцвіт творчості, мистецтва, культури і науки нашого краю. А корінь цієї плеяди людей сягає далекого минулого. Тому й не дивно, що наш район знають не лише на Україні, а й далеко за її межами. Особливо відома Жовква. Адже історично склалося так, що з усіх розточівських міст вона найбільш органічно вписалася у європейський світ. Першим війтом Жовкви був італійський архітектор, виходець із Швейцарії - Павло Щасливий (Пауло де Дукаті Клименті). Його наступник - також архітектор з Італії Амвросій Прихильний. Будинок № 12 на площі Ринок був дипломатичною резиденцією Венеції на поч. XVIII ст. Одним із найвидатніших художників Жовківської школи малярства та різьби став Мартіно Альтамонте, за походженням німець, випускник Римської академії Св. Луки. А Крехівський монастир, що неподалік Жовкви, розписував Василь зі Львова, автор портрета Козимо Брунетті, що знаходиться в Галереї Уфіцці і Пітті у Флоренції.
Та найбільшою цінністю Жовкви є середовище міста - фортеця, в якому збережена забудова міста за принципами „ідеальних міст" доби „Відродження". Жовква є однією із найбільш цінних історичних міст України. Саме тому, старовинне місто привертало увагу зарубіжних вчених.
Американська літераторка Грейс Хемфрі вмістила у своїй науковій праці замітку про Жовкву, яку відвідала у 1935 році. А влітку 1937 року Жовкву з науковою метою відвідала доктор Елен Росенау, німецька вчена в галузі взаємозв''язку культури і релігії; авторка "Оег Коїпег Оот". Відома французька поетеса, засновниця Товариства прихильників Польщі у Франції Роза Бейлі змістила у журналі "Аи соїогсіе 1а Ро1о§пе" (1937) поетичний опис пам''яток Жовкви. Роза Бейлі підкреслювала, що Жовква для неї - прекрасна. Більш відомою Жовква стала після виходу туристичного путівника Емануеля Гая з чудовими ілюстраціями подружжя Ацедановських (1936). Саме це видання слугувало пропаганді міста серед закордонних туристів.
Із Жовквою пов''язане ім''я великого українського полководця Богдана Хмельницького, який, очевидно, народився саме в цьому місті, і у 1645 році в складі 2-тисячного корпусу запорізьких козаків допомагав принцу Конде брати Дюнкерк. А накопичений досвід у Франції допоміг гетьману у визвольній війні 1648 року. Жовква довший час слугувала притулком для угорських вигнанців князя Ференца II Ракочі і його дружини. Шарлотта-Амалія, посвоячена з більшістю німецьких монарших родів і королем Франції, приїздила сюди з 1706 до 1712 років аж до еміграції у Францію.
Старовинний французький звичай ставити ліхтарі на померлих у придорожніх каплицях поширився лише на Жовківщині. Такі пам''ятки стояли за старою порохівнею при дорозі Жовква - Блищиводи, на полі поблизу Глинська.
З Жовквою пов''язаний і східний світ. Відомий вірменський історик і дослідник, автор найкращої історичної розвідки про Жовкву "Пам''ятки міста Жовкви" (Львів, 1852 р.) Садок Баронч, який тут жив і працював протягом 1842-1845 рр.
Свій слід у Жовкві залишила й єврейська культура. Одна із брам міста носила назву Жидівська. Будівником ренесансної синагоги у Жовкві був краківський архітектор Петро Бебер, запрошений для будівництва міської ратуші у 1687-1696 роках. У синагозі ще в XVII ст. було закладено школу, де зберігалася єврейська хроніка з 1593 по 1784 роки. Сьогоднішня синагога в Жовкві є цінною пам''яткою архітектури і має національне світове значення, вона знаходиться у переліку 100 світових пам''яток, що є під загрозою руйнування.
Цікаво, що єврейські надгробки на кладовищі були ровесниками Жовкви, а окремі - старішими. Кам''яниця № 17 на площі Ринок, звана Королівською, була подарована Яном III Собєським своєму банкіру єврею Бецалу.
Великої слави Жовкві принесло й єврейське друкарство. Перша єврейська друкарня на Галичині належала Юрію Ребусу Левіті, перенесена з Амстердаму у 1620 році. Вона отримала королівський привілей і розташувалася у будинку № 10 на площі Ринок (Вічевій). Про неї писав Гофман у праці "Ве Туро-гарКіз". У першій половині XIX ст. Жовква стає столицею єврейського друкарства. А в 1847 році існує вже дві друкарні. У 1930 році в друкарні Мейєргофера надруковано працю Пієліте Оля "Теографія Азії", яку опрацював відомий єврейський вчений, мешканець міста Куликова Самсон Блох.
Зосереджувалися євреї і в Раві-Руській. Наприкінці XIX ст. в місті налічувалось 4 божниці. Крім них існував римо-католицький костел, Греко-Католицька церква і євангелічна кірха. В другій половині XIX ст. в Раву-Руську перенесено старішу жовківську жидівську друкарню, названу друкарнею Штернбаха.
Особливу роль в історії дипломатичної Жовкви зіграв коронний гетьман Речі Посполитої, засновник міста-фортеці Станіслав Жолкєвський та польський король Ян III Собеський, коріння якого пов''язане з українським шляхетним родом Даниловичів. Жовква свого часу була його резиденцією.
За свідченнями історичних джерел, із Жовківщиною тісно пов''язані життєві долі інших українських королів, полководців та гетьманів. Тут мужньо захищав українську землю король Данило Галицький, гетьман Богдан Хмельницький, інші видатні державні полководці - гетьмани Петро Дорошенко, Іван Виговський, Іван Мазепа, останній, до речі, двічі був у нашому краю. Вперше, 24 вересня 1672 року, за дорученням гетьмана Дорошенка керував обложеним Крехівським монастирем, при чому саме тоді було вбито племінника кримського хана Селім-Гінея. Вдруге був у Жовкві 22 квітня 1707 року.
В Жовкві жили і творили біля тридцяти художників та різьбярів. Це три покоління потомствених майстрів, які виробили свої мистецькі засади й традиції, сформували Жовківську школу малярства та різьби. Працюючи в жанрі іконопису, вони стали новаторами у трактуванні традиційних образів, зображенні побутових сцен, пейзажів, у майстерності колористики. Митці засвоювали надбання європейської культури, переосмислювали й органічно поєднували її із національними традиціями. З їх творчістю пов''язане становлення і утвердження реалізму в українському мистецтві XVП-XVIII століть. Спадщина Івана Рутковича становить особливе місце серед інших тогочасних малярських осередків, а його ікони настільки досконалі, що належать до перлин українського мистецтва кінця XVII ст. Інший визначний художник Василь Петранович, який жив і працював у Жовкві (1680-1759 рр.), виготовив іконостас для церкви у Крехові. Він служив придворним художником королевичів Костянтина і Якуба Людвіга Собєських.
У XVII - на початку XVIII ст. у Жовківському замку була зібрана дуже цікава і велика колекція картин, що налічувала понад 300 портретів європейських монархів, римських пап, багатих вельмож Речі Посполитої, Яна Собєського та його родини. До корифеїв світової слави з українського живопису належать: український Рафаель, уродженець Жовкви близько 1667 року, художник Іов Кондзелевич; митець художніх розписів, художник XVII-XVШ ст., що жив і працював у Жовкві Дем''ян Роєвич; відомий художник, автор картини "Битва під Клушино", що жив і працював у Жовкві в 1611-1621 роках Шимон Богушович та художники Никодим Зубрицький, Андреас Стас. Відомо чимало імен художників, які творили зображення Жовкви. Одне з найраніших полотен - панорама міста 1826 року, акварель Емануеля-Кратохвилі фон Кронбаха (1778-1861 рр.). Працюючи крайовим королівської комісії Кракова та Відня, художник-топорсиф змалював панораму Жовкви, на якій подає цікаву інформацію - оточена лемурами, щільно забудована територія міста з домінантами веж та церковних бань. І найцінніше - задокументовану ратушу посередині ринку та будинки з підсіннями на східній стороні площі. Відомий польський художник Ян Матейко (1838-1839 рр.) майстерно відтворив фрагмент західного прясла міських мурів із контрфорсами, мальовничий берег річки з дерев''яним мостом. Крім цього зобразив, сьогодні вже видозмінені, споруди Василіанської церкви, яка, до речі, є дуже цінною архітектурною пам''яткою, всередині якої є масштабний художній розпис львівського художника Юліана Буцманюка. Стінопис церкви оо. Василіан Пресвятого Серця Христового створений у 1932-1939 роках за єдиною композиційно-математичною схемою, що повністю відповідає архітектурному вирішенню інтер''єру храму - щедре багатство розписів заповнює стіни від підлоги до куполів. Юліан Буцманюк розписав храм у період, названий у мистецтві "Українським відродженням". Річка Свиня та фрагмент міста з заходу - відтворені малюнку Наполеона Орди (1807-1833 рр.). Один із скульпторів Гданська Андрій Шлютер виконав у стилі бароко в 1639-1694 роках надгробні пам''ятники С.Даниловича та Яна Собєського, які знаходяться у парафіяльному костелі.
Завдяки експедиціям співробітників Львівської картинної галереї під керівництвом Б. Возницького, сьогодні маємо чотири врятовані знамениті батальні картини із костелу св. Лаврентія, де чітко зображені великі битви полководців Станіслава Жолкевського та короля Яна III Собєського - "Битва під Клуш0н°", "Битва під Хотином", "Битва під Віднем" та "Битва під Парканами".
Жовківщина - відома не тільки історичними пам''ятками, архітектурою та великими громадськими постатями, а й діячами світової науки, культури, літератури та церкви. Отож, саме через них ми знаємо про людей, хто мислить душею, творить історію словом, владно володіє пером і вміє бачити в минулому незгасний цвіт вічності, мудрості і краси. Бдеякий час саме у нашому краї жив і працював відомий молдавський і румунський письменник, митрополит Досифей Барила із м.Сучави.. Він провів у Жовкві останні роки життя (1691) і був похований у підземеллях Василіанського монастиря. У 1842-1845 роках тут жив відомий історик, він же автор праці "Пам''ятки міста Жовкви", Садок Баронч. Уже в XX ст. на теренах нашого краю бував митрополит Андрей Шептицький, який організував у 1895 році в місті друкарню, єдину на Україні найбільшу печатню. З Жовківщиною тісто пов''язані імена письменників: Івана Крип''якевича, Леся Мартовича, Івана Франка, Михайла Возняка, Осипа Лещука, Олеся Лупія, Агати Турчинської, Данила Кулиняка, Івана Сала, Івана Дзюба, Ольги Дучимінської, Івана Гущакка, Ярослава Камінецького, Михайла Івашука, Михайла Тиского, Зеонвія Яворівського, Ігоря Даха та інші.
Справжнім літературно-мистецьким надбанням є твори талановитих людей, які сьогодні проживають на Жовківщині: Ірини Горячої, Віктора Юрочка, Ганни Дирик, Орисі Жмуд, Катерини Ворожбит, Степана Баковського, Ольги Мазепи, Софії Барицької, Наталії Скосарєвої, Стефанії Кулієвич, Ярослава Довганика, Миколи Лупія, Галини Гордасевич, Ольги Буднікової, Мирослава Артемовича, Ольги Мазепи, Володимира Довганика, Віри Вітик, Валентини Деркач, Єви Кресало, Ірина Сайко, Уляни Воробець, Світлани Криси, Остапа Голінки, Наталі Войтович та багатьох інших.
Слід сказати, що праця редактора журналу, часопису, видавництва чи керівника телерадюкомпанії - одна Із не легких . Адже там працюють журналісти, доля яких нерозривно пов''язана із своєю місцевістю, Україною чи діаспорою. Є такі і на Жовківщині. Багато з них працює за її межами, проте вони також ввійшли до славної сторінки рідного краю. Ярослав Юхимович - директор Львівського облдержтелерадіо, Іван Сало - головний редактор видавництва "Міліція Львівщини", Дмитро Сапіга - директор видавництва "Каменяр", Василь Вовкун - головний режисер Українського державного центру культурних ініціатив, Роман Березіцький - редактор, М. Мастикаш - член редакційної колегії часопису "Нескорені", Ярослав Гелетій - редактор альманаху "Промінь", Іван Губка -редактор часопису КуНу "Пирятинська трагедія".
Музика, кіно, театр... Невже Україна може існувати без такого мистецтва? В одному тільки слові бринить музика смутку і жалю, грайливими райдужними кольорами звучить стрічка кіно-режисури, а театралізовані дійства - це цілий світ людського життя; вони, поставлені за сценаріями, були і будуть справедливим відгуком життя українців. Необхідно відзначити, що українське мистецтво завжди стверджувало і відстоювало гідність людини й народу в цілому. Фізично виснажена людина, послухавши у виконанні кобзаря історичну пісню, оживала й знову бралася за шаблюку; кріпак, скараний канчуками за не¬послух, після слухання думи міцніше стискав у руках косу чи сокиру. На голос рідної пісні, на поклик у театрі художнього слова талановитих акторів оживали знесилені серця. Одним словом, пісня, фольклор, не дали зупинитися народові в його духовному розвиткові.
Своє захоплення українською культурою не раз висловлювали діячі багатьох народів світу. "Щасливі ви, - говорив Лев Толстой, звертаючись до українських студентів, - що народилися серед народу з такою багатою душею, народу, що вміє... так чудово виливати свої думи, свої мрії, свої почуття заповітні. Хто має таку пісню, тому нічого жахатися за свою будучність. Його час не за горами".
Нині ми можемо гордитися, що серед відомих людей цього таланту є і наші земляки з Жовківщини - Марія-Наталя Фарина, Роман Цись, Богдан Ступка, Василь Вовкун, Євгенія Зарицька, Ярослав Верещак, Ярослав Лупій, Євген Шах, Галина Мороз, Галина Дорош, Дарія Купровська, о.Зенон Злочковький,Роман Цимбала та інші.
Любов до Батьківщини - одна із найцінніших. Одночасно існує найтісніша прив''язаність людей до рідного краю. Завдання батьків, вчителів, духовних наставників - розкрити цю любов, замінивши природний інстинкт розумним почуттям... Ми, дорослі, повинні допомагати новому поколінню вирости гідними, чесними, порядними людьми. Виховати в них любов до рідного краю, гордість за його творчих людей. Саме з таких міркувань я чотири роки займалася пошуками матеріалів про людей, які творили і продовжують творити прекрасне: літературу, мистецтво, музику.
Після закінчення Київського іституту радіотележурналістики мені дуже хотілося свої знання передати учням. Викладала у Жовківському центрі дитячої та юнацької творчості журналістику. Маю багато учнів, але найголовніше - ці діти - цвіт нашої нації. Їм лише потрібно вчасно вказати як правильно застосувати свої знання. Переконана, що, той, хто бачить красу мистецтва, відчуває велич поетичного слова і захоплюється неперевершеними акордами музики, завжди може чекати на Божу прихильність, що свій талант не закопав у землю, а пересіяв доброякісними перлинами знань.
Мої з десяток різних видань- краєзнавчих, дослідницьких, упорядкованих літературних збірок, в тому числі і поетичні, не раз страждають від малотиражки.
Тому маю велике прохання до всіх, хто відає інформацією про таланти нашого краю, дзвоніть телефоном - 0972928109 для того, щоб якомога ґрунтовніше укласти друге видання "Свічадо Жовківського краю".
Галина Фесюк,
член ради Української асоціації письменників,
Президент благодійної організації "Розточани"

Зображення
Зображення
Зображення
Зображення
Коментарі