Увага! Сайт не рекламує жодних кандидатів у президенти чи політичні партії.
Уся реклама приходить від сeрвісу контекстної реклами.

Два ювілеї в одному – 10-річчя альманаху «Витоки» і 70-ліття Ольги Буднікової

В неділю 20 травня у Народному домі м.Дубляни відбулася ювілейна презентація альманаху «Витоки», яку організували працівники культури з нагоди 70 – річного ювілею місцевої письменниці, засновника і редактора альманаху Ольги Буднікової.
Кажуть, що в житті потрібно вміти декілька речей: віднайти в собі радість, розвинути талант і дарувати людям щасливі хвилини. Ольга Іванівна Буднікова – усе це в житті зробила і робить. Тому на творчу зустріч були запрошені не лише письменники, а й жителі міста, інтелігенція аби пані Ольга могла розділити з усіма свою радість, подарувати кожному найкращі хвилини творчого моноскрипту.

Життєва стежина цієї жінки нелегка. Дуже нелегка. Народилася 20 травня 1942 року в м.Коростень на Житомирщині. Післявоєнні труднощі примусили сім’ю переїхати до с.Шершні, де й минула більша частина життя. До школи пішла у 1949 році та через страшну хворобу – туберкульоз кісток хребта - змушена була продовжувати навчання в санаторних умовах повністю паралізованою. У цей час почала писати вірші. Лише через 3 роки повернулася до рідного села, до сім’ї. Та згодом знову прийшлось отримувати знання в санаторію. А після закінчення школи працювала швеєю на Коростенській швейній фабриці. Проте тяжка хвороба не дозволяла працювати і знову лікарня. Лише у 1970 році Ольга Іванівна вступила і в 1972 році закінчила Житомирське культосвітнє училище. У 1975 році приїхала на Львівщину працювати бібліотекарем у Львівський сільськогосподарський інститут. І знову хвороба прикувала до ліжка. Час ішов, але її рятує дороговказ Лесі Українки – «Геть думи сумні!Перемогти, подолати свою недолю, стати потрібною людям, суспільству!».

Настали роки Незалежності України. І коли владою були залишені напризволяще інваліди та пенсіонери, Ольга Іванівна організувала в Дублянах товариство інвалідів. У 2002 році, об’єднавши творчих людей міста, створила літературне об’єднання «Витоки». Стала засновником, видавцем і редактором однойменного літературно-мистецького альманаху.

У 2003 році на Міжнародному поетичному конкурсі в Мілані (Італія) були представлені дві її поезії, за що отримала Диплом.
І ось альманаху – 10 років. За всі ці роки з її безпосередньою участю вийшло у світ 5 альманахів. Чесно признаюся: не можу навіть уявити, якою дорогою ціною давалося видання журналів цій жінці. А потім треба ж їх представити читачу! Думаю, що мало хто із цілком здорових людей сьогодні візьметься за абсолютне спонсорство бодай одного бідного, а тут - видання за власну пенсію альманахів, у яких пропагує творчість земляків, а що отримує взамін? Хіба що найвищу духовну цінність – визнання рідного сина. Адже саме він є першим слухачем і помічником у потрібну хвилину.

Видання першого альманаху співпало із днем народження, а цього року - з ювілеєм. У святково прибраний Народний дім поспішали дублянці. Гостям навіть заблукати у Дублянах було неможливим, адже кожен йшов з квітами. Господині закладу культури Оксана Пасірська і Марія Грицевич були ведучими, вони разом із пані Ольгою представляли глядачам творчість місцевих авторів, висвітлену в п’яти альманахах. Багато теплих слів було сказано про письменників з Дублян: Володимира Гайдучка, Григорія Перога, Олеся Ангелюка, Василя Курносова, Наталю Скосареву, Ольгу Стасюк, Надію Шустерук, дослідника і науковця Михайла Рожка, історика Юрія Токарського, композитора Стефана Турчака, та дублянських художників.
Кожна творча особистість м.Дублян не була обмежена увагою Ольги Буднікової. Вона своїм зболеним любов’ю серцем, через власні вірші, торкалася глибин душі кожного, хто прийшов на літературно-мистецький вечір. Розповідала про долю людей, тих, хто поетичним словом та мистецтвом малював справжній образ України і відверту картину тяжкого життя українців в альманахах «Витоки». На ювілейну презентацію приїхали й дорогі їй люди – рідна сестра Рая з глибинної Росії і близька подруга дитячих літ Євгенія з Москви. Ці дві жінки протягом усього життя допомагають Ользі Іванівні долати життєві проблеми, хворобу і негаразди. Нехай на відстані, нехай не поруч, але завжди у серці, завжди на зв’язку. Зрештою, поетеса ніколи не була сама, вона – наодинці з музою.

Мої вірші – шматочок серця…
О доленько, лишень не сердься,
Що інколи тебе клену,
На тебе списую вину, -
Та в глибині душі живої
Я не тримаю думки злої
За той важкий Ісусів хрест,
Після якого він воскрес,
А я сьогодні воскресаю,
А тому твердо собі знаю,--
Оті слова ,що сердця ллються,
В краплину крові запичуться,
На білім аркуші письма.
І не поглине їх пітьма…
Після якої він воскрес. – пише пані Ольга у своєму вірші.
Недавно відійшов у вічність Олесь Ангелюк. На вечорі виступила дружина талановитого поета, щирого патріота України. Вона поділилася спогадами про чоловіка – його синівську любов до батьківської землі, який, перебуваючи все життя на чужині, мріяв повернутися на Україну і його мрія здійснилася. Народився в Росії, батьки передали йому мову і любов до України, а з 1990 року проживав у м.Дубляни. У 1943 році був заарештований органами НКВД і засуджений на 10 років ув’язнення з подальшим позбавленням громадянських прав на 5 років. Звинувачувався у співпраці з Нестором Королем, у написанні антирадянських віршів та агітації серед молоді за приєднання Ставропілля і Кубані до України.

Я в обіймах тюрми не загинув!
Я вернув до життя з небуття,
Бо на світі була Ти, Вкраїно,
Жовто-синя вітчизно моя!
Так писав пан Олесь після тяжкого інфаркту в концтаборі у 1949 році. Дружина розповіла, що пан Олесь уже не міг говорити, але перед 10 річчям Незалежності України у 2001 році написав свій останній вірш. Скажіть, чи знайдеться сьогодні серед «кричущих» патріотів, хоч один подібний на цього славного дублянця?
Із своїми творами перед присутніми виступила й Наталя Скосарєва, і Мирослав Артимович. Як сказала устами вірша пані Наталя: «Поезія – то інша мова, то стогін з глибини душі».
Сторінками альманаху пройшло багато цікавих творів, тому що пані Ольга їх впорядковувала за розділами, які стосуються історії України. Поширювати ідеї альманаху через пісні намагаються учасники хору «Відродження», дублянської школи мистецтв ім..Стефана Турчака та Народного камерного оркестру, які також прийшли привітати ювілярку. «Людські пісні найбільша мука – найбільша радість на землі» - писав М.Рильський. Тому на вечір завітали й учні Дублянської школи, а дитячі вірші Ольги Буднікової прочитали малята дошкільного закладу «Берізка».

Глядачі і гості – це завжди свято, але коли вони бажані – вдвічі. З ювілеєм Ольгу Іванівну привітав також міський голова Василь Попович, депутати міської ради, працівники культури, багато шанувальників її творчості. А чому б ні? Протягом десяти років світ побачили її поетичні збірки «Мого життя мереживо прозоре» (1996), «Квіти на камінні» (1998), «Лебедина пісня» (2000), дитячі вірші «Бігла мишка» (2002), «Пісне, любове моя» (2004), «Вибране» (2005), «Зимонька-зима» (2007), «Вчителева скрипка» (2009), «Острів надії й любові» (2009).

У своєму привітальному слові від творчої інтелігенції Жовківщини, я побажала Ользі Іванівні достатку живої любові, приязні від людей і творчої снаги. Хотіла б побажати повного відра щастя, але пані Ольга у своїх віршах пише: «Мої відра наповнені зорями і радістю», а хіба це не щастя?

Закінчувався творчий вечір. На дворі лив дощ, як з відра, шуміли травневі потоки по вулицях --аж у Народний дім було чути. Не стало світла. Але оркестр Дублянської школи не переставав грати. Звучав «Вальс над Дублянами» ( слова і музика Ольги Буднікової) Мені так хотілося станцювати для письменниці вальс сонця, але шанувальники обступили ювілярку, даруючи їй квіти. Жінка сміялася, раділа, її обличчя випромінювало тепло. А потім вчух дощ і пані Ольга запросила усіх на святкову вечерю...

«Нехай мої думки-пісні знайдуть притулок у вашому серці» - так написала мені у своїй поетичній збірочці «Вибране» Ольга Буднікова.

Галина ФЕСЮК,
Президент благодійної організації творчих та активних жовківчан «Розточани»,
член Української асоціації письменників

Зображення
Зображення
Зображення
Зображення
Коментарі