Увага! Сайт не рекламує жодних кандидатів у президенти чи політичні партії.
Уся реклама приходить від сeрвісу контекстної реклами.

Неопубліковане інтерв''ю з Борисом Возницьким про батальні Жовківські картини

ВРЯТУВАННЯ БАТАЛЬНИХ КАРТИН
ПЕРЕВЕЗЕНЯ ЇХ З ЖОВКВИ ДО ЛЬВОВА

Неопубліковане у свій час інтерв’ю з Борисом Возницьким записане у 1997 році в Жовкві вартісне йсьогодні, тому що в ньому йдеться про важливі аспекти із життя Героя України Бориса Возницького. Тим паче, що 1 червня в Жовкві відбулася робоча зустріч у рамках виїзної наради Міністерства культури України з вивчення питань місця експонування відреставрованих картин художника Мартіно Альтамонте «Битва під Віднем» та «Битва під Парканами».

- пане Борисе! У 1946 році радянська влада закрила костьол, натомість розмістила склад. У храмі висіли мистецькі шедеври – батальні картини, проте на них не звертали уваги, не турбувалися і не згадували. Очевидці стверджують, що вони були пошматовані, мали великі дири, за якими були пташині гнізда. Ви один із перших зацікавилися ними. Пригадайте, як це було?
- З початку 1960-х років працівники львівських музеїв активно проводили експедиції по Україні для поповнення своїх фондів цінними творами мистецтва з закритих радянською владою церков і костьолів, інших пам’яток історії та культури. Експедицію в Нестеров, нинішня Жовква, працівники здійснили у 1961 році. Тоді привезли з парафіяльного костьолу портрет Якуба Собєського з небесним покровителем св..Якубом виконані роботи Василем Петрановичем. У цей час я також став здійснювати ці експедиції, оскільки був призначений директором Львівської картинної галереї.

- Коли ж Ви почали спасати батальні картини в Жовкві?
- У 1964 році працівники Львівської картинної галереї здійснили свою першу експедиції до Жовкви. Тоді у парафіяльному костьолі зняли найдавнішу, для музейчиків – найбільш цінну картину – «Битва під Клушино». Наступного 1965 року демонтували «Битва під Хотином». У 1967 зняли і перевезли в картинну галерею «Битва під Віднем». Після перевезення картин до Львова, були виконані необхідні консерваційні заходи – під клеєння полотнища, укріплено фарбовий шар картин.

- Найбільшу четверту картину «Битва під Парканами» ви вирішили не чіпати. Чому?
- Так, вона була надто великою (10,5х8,5 м) і зняти її було нелегко. І все ж. Це було в середині 1970-х років. До командування Радянської армії звернувся міністр оборони Польщі генерал В.Ярузельський з ініціативою передати всі чотири Жовківські батальні картини до музею Війська Польського. Згодом лист В.Ярузельського з супровідним листом ЦК Компартії СРСР і ЦК Компартії України переслали для вирішення справи до Львова. У своєму листі Ярузельський писав, що Польща дуже багато втратила цінностей в роки останньої війни, що ці картини мають відношення до польського війська, що буде побудований спеціальний павільйон при музеї Війська. Згадав також братство зброї у воєнні роки. В листах Центральних Комітетів Компартій СРСР і України висловлювалась думка про те, що потрібно допомогти музею Війська Польського.
Лист Ярузельського дійшов і до нас і треба було щось робити. Ми тоді відповіли та. Що стосується братства, то тут нема ніякого братства зброї, бо на одній з картин намальовано похід на Москву. Це по-перше. По-друге, що стосується передачі, то ми згідні передати і допомогти музею Війська Польського, але взамін за українські цінності, які знаходяться в Польщі. МИ подали цілі списки музейних речей зі всіх музеїв Польщі, за які ми могли б передати наші картини. Ми знали, що з цього нічого не вийде в Ярузельського, тому що ці речі просив музей Війська, а ми просили взамін передати речі з музею Варшави, Кракова та інших музеїв Польщі, і тільки через музей Війська. Всі музеї відмовилися це робити. Таким чином нічого не вийшло в поляків з цими обмінами.

- І що ж ви тоді вирішили робити з останньою картиною?
- Я тоді зрозумів, що треба їхати до Жовкви і забрати останню картину. Приїхали ми до Жовкви, методи ті самі, що й з першими картинами. Піднялися в захристію, де мала бути ніша та віконечко за картиною, через яке хотіли її підтримувати – нема ніші. Я стукаю туди – пусто. Значить ніша замурована. Ми взяли ломика – розбили закладку і розкрили нішу, а вона заповнена речами. Ніша десь півтора на півтора метра. Пару крісел лежить. Потім, бачу, якісь документи, листи ксьондза.. Далі церковне – ризи. Ми вже їх почали вибирати. А в кінці ящичок стоїть. Я відкрив той ящик – там щось заблищало. Ну, думаю, тут вже не можна далі. Треба йти в райвиконком. Пішов у райвиконком і кажу, що мені потрібна комісія, тому що ми там відкриваємо і я не можу сам брати. Потім люди будуть казати, що набрав золота чи чого там. Заступник райвиконкому розпочав організовувати комісію, але відразу повідомив КДБ і міліцію. Коли я повернувся з членами комісії, побачив, що наші реставратори сидять в ніші – просто влізли в ту дірку – і не впускають, а начальник КДБ і міліція туди рвуться, хочуть все це вийняти. В присутності членів комісії ми почали викладати. Виклали ризи – десь сорок з чимось риз. Ризи старі, в дуже доброму стані, з венеційських, турецьких, французьких тканин 16-18 ст. були костьолові речі – срібло і мідь позолочена. Золотих речей там не було. Було два килими з гербами Речі Посполитої Польщі. Відомо, про це сам Садок Баронч пише, що їх вишивали жовківські жінки. Побачивши храмові речі, начальник міліції вигукнув: «Треба спалити, бо підуть по церквах». Я бачу, він взяв одну ризу і почав чоботи нею чистити, бо то така бархатка. Я вирвав цю ризу в нього і кажу: «Це ми передамо у фінвідділ», а він на це відповів: «Ризи треба спалити!». Я бачу, що така справа, і ми тут нічого можемо не взяти, кажу: «Знаєте що. Зараз вже обід. Давайте після обіду тут ще зустрінемось». А ключі від костьолу були в мене. Я їх випровадив помаленьку і закрив костьол. Хлопця своїм кажу: «Ставте палатку перед дверима, а я до Львова». Поїхав я тоді в облвиконком, а заступником голови облвиконкому був Микола Гнидюк – цей партизан відомий: «Та ви що! Ми те все заберемо! Все! Ніякої міліції близько не пускайте!» - такий партизан був. На наступний день він приїхав в Нестерів. Хлопці ночували перед костьолом у тій палатці. Так що ось таким методом ми зняли «Битву під парканами. Це був 1973 чи 1974 рік.
- Розкажіть про подальшу долю картин після перевезення з Жовкви.
- «Битву під Віднем» ми першою реставрували і повісили в Олеському замку до його відкриття. Реставрацію виконала група студентів Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва під керівництвом реставратора І категорії, мистецтвознавця В.Овсійчука у 1972-1973 роках. Так, вона не розмістилася вся (8,5х8,5 м), тому що там п’ять з половиною метрів висота залу. Але картина реставрована вся до кінця. Решта картин лежали. Не було де помістити. Не було де реставрувати. У 1980-хроках ми отримали монастир Капуциніів в підніжжі Олеського замку. І там, в костьолі, на підлогу положили і на тій підлозі три літа наша вся реставраційна майстерня реставрувала «Битву під Клушино» і «Битву під Хотином». «Битва під Парканами» лежить не реставрована до цього часу. В залі лежить – ми там всі умови спеціальні створили. Зробили ящик для неї. Картина змотана на валок. І десь раз у п’ять років її виймаємо, дивимось, що з нею там робиться. І готуємо для неї місце. Це є в Золочівському замку, де мала б вона реставруватись і показуватись.

- А що ви скажете на те, щоб повернути батальні картини до Жовкви?
- Батальні картини за час свого існування зазнали сильної руйнації і вимагають особливих умов зберігання, які може забезпечити лише їх перебування у музеї. Але замість них у костьолі наразі можна помістити копії картин, та в майбутньому , не виключено, треба повертати їх в родинне місто. Жовква – є особливий об’єкт. Це є об’єкт навіть, мені здається, більший, - ще Підгірці можна зрівняти – ніж Золочів чи Олеськ. Тут є ціле місто збережене. Ми завжди хотіли з Жовквою співпрацювати.. І Жовквою, по-моєму, треба дуже серйозно займатися…Жовква є однією з тих цікавих пам''яток Європи, яку треба ставити на облік ЮНЕСКО. У нас в галереї є жовківські речі. Я розповідав про це, що ми їх взяли. Але в нас є картини з Жовківського замку. В нас є кілька десятків картин, які ми знаємо, що це з Жовківського замку речі.. В нас є два прекрасні портрети С.Жолкєвського, що походять з Жовкви. Першокласні. Світового значення. Я із задоволенням всі жовківські речі передам у Жовківський замок – треба там робити музей Жовківської школи малярства й різьби 17-18 ст. Жовківська школа була сильнішою за Львівську. І такі майстри як Руткович, Кондзелевич – вихідці цієї школи – одні із ведучих майстрів України.
-
Р.S. І це був 1997 рік.

У 2004 році я була на екскурсії по замках, яку вів для нас, учасників конкурсу про замки Галичини, Борис Возницький. Тоді, у монастирі Капуцинів (чи не єдиний раз, коли фондосховище було відкритим для екскурсантів) він розповідав про подальшу долю картин.
Реставрацію картин «Битва під Клушино» і «Битва під Хотином»реставратори розпочали у 1985 році. Роботи виконував колектив відділу реставрації Львівської картинної галереї під керівництвом художника-реставратора вищої категорії В.Мокрія та художника-реставратора І категорії Л.Волкової. Реставраторам львівської картинної галереї вперше довелось зіткнутися з настільки складною і відповідальною роботою – оскільки не доводилось працювати на таких великих площах – понад 40 кв.м. площі кожної картини.
В процесі реставрації картини «Битва під Хотином» виявилося, що кінь Яна Собєського був тричі перемальований ів кожному переписі був різної масті, з поглядом, щоразу скерованим в іншому напрямку, а на зображенні неба відкрилися зграйки птахів. Кульмінаційним моментом реставрації стало відкриття підпису одного з авторів баталії, розміщеного під портретом Яна Собєського, а також частину напису «KAES».
Аналогічну картину пошкоджень мала й «Битва під Клушино»,де під зображенням гірського пейзажу на горизонті відкрилась лісосмуга з детальним змалюванням кожного дерева, а кожна з груп зображених воїнів була збільшена в розмірі багатошаровиимми переписами та спрощена у кольоровому відношенні. Найважливіша деталь композиції – палаюче село – було під суцільною незрозумілою плямою невизначених кольорів.
Після повернення баталіям їх первісного вигляду були виявлені численні, великі й дрібні втрати малярства, виконана реконструкція композиційно важливих деталей зображення.

Сьогодні 2012 рік - картини відреставровані, скручені у валиках в Олеському замку. За рахунок спільного проекту за європейські гроші мистецьким цінностям повернуто життя. Ці роботи вартував мільйон євро. Недавно Польща попросила Міністерство культури України повернути полотна на їхнє історичне місце – у Жовківський костел, обіцяючи створити їм належні умови. У мистецькому середовищі Львова почалася паніка, справжня битва за баталії. "Дочка відомого мистецтвознавця, Лариса Возницька, - зазначило Радіо Свобода, - вважає, що остання воля батька залишити картини в державній установі, а не експонувати в костелі".
А що буде далі? Чи вплине думка жовківчан на долю шедеврів Жовкви?

Галина Фесюк,
головний спеціаліст відділу культури і туризму
Жовківської райдержадміністрації

Зображення
Зображення
Коментарі