Увага! Сайт не рекламує жодних кандидатів у президенти чи політичні партії.
Уся реклама приходить від сeрвісу контекстної реклами.

З нагоди уродин Леся Мартовича або чому не відбувся Всеукраїнський літературний конкурс на Жовківщині

Цбогоріч 5 Всеукраінський літературний конкурс ім.Леся Мартовича на Жовківщині не відбувся з тієї причини, що в.о.начальника культури  Христина Перегон заявила, що відділ культури до конкурсу немає ніякого відношення. У звязку з тим, підсумки конкурсу і нагородження відбудуться у травні, відповідно за  певний час буде повідомлено місце і час проведення нагородження учасників у Львові.

Як наголошує засновник і голова конкурсу, Галина Фесюк "Лесь Мартович - соратник Івана Франка, вніс у галицьку культуру експерементальні твори, що в основному показували сатиризм навколо і в селі, висвітлювали нероб, попів та усіх, хто залишав за собою недобрий слід.

 Зображення галицького села у творах Леся Мартовича
Лесь Мартович писав багато, але до нас дійшла лише частина з його щедрого творчого доробку. Чимало творів загинуло в рукописах. Зараз відомо біля трьох десятків оповідань, велика повість «Забобон», драма «Політична справа», незакінчена повість «Село Підойми» і кілька статей та заміток.
Мартович усе життя був міцно зв'язаний із селом. Там він виріс. Навчаючись у Коломиї та Дрогобичі, Лесь часто «ходив по селах агітувати й створювати читальні». Довгі роки, працюючи в адвокатських конторах, письменник увесь час перебував у гущі бідняцьких мас. До нього приходили селяни із своїми скаргами на панів і багатіїв. Біднота розкривала перед ним свою душу, просила поради й захисту. Коли Лесь Мартович редагував селянські журнали, то одержував багато листів із сел. Він так добре знав життя та мрії селян, що львівські знайомі жартома і до певної міри зневажливо величали його «доктором хлопістики».
Закономірно те, що основною темою творчості Мартовича є показ розшарування різних верств населення у галицькому селі, зубожіння широких мас на зламі двох століть. Про це писав не тільки Лесь Мартович, а і його сучасники – Василь Стефаник, Марко Черемшина та ін [1, 15].
Кожен з цих письменників виробив свій оригінальний стиль. З новел В. Стефаника поставав трагізм життя селян, відтворений коротко, сильно і страшно. Марко Черемшина, пишучи про те саме життя, оповивав його глибоким ліризмом і щедро закосичував перлами фольклору Гуцульщини. Своєрідністю творчої манери Мартовича було вміння про найтрагічніше в житті людей розповісти з гумором. Ясно, що це був «сміх крізь сльози». Письменник сміявся тим «мужицьким сміхом, що тільки голос ніби сміється та й губи стягуються до сміху, але по обличчі зовсім не пізнаєш, що то сміх» («Мужицька смерть») [15, 342]. Трагічне й комічне своєрідно переплітаються в його творах.
В галицькому селі широкі маси селянства страждали від безземелля й малоземелля. Десятки різних податків і поборів заганяли бідноту в кабалу до лихварів, куркулів та інших п'явок. Відбувався болісний процес «розселянення», перетворення дрібних власників у бідноту, які йшли в найми, емігрували в інші країни, вмирали з голоду...
У творах Леся Мартовича відбилося глибоке співчуття до знедолених і палюча ненависть до експлуататорів та їх прислужників. Співчуваючи бідноті, письменник був безпощадним до таких її негативних рис, як роз'єднаність, дрібновласницькі прагнення, індивідуалізм, темрява і затурканість, розпач і невміння постояти за себе. Мартович хотів бачити селянські маси дружними, згуртованими, сміливими й мужніми в боротьбі за свої права.
Зубожіння селян, їхня економічна безвихідність, великі страждання в умовах важкого соціального й національного гніту, робота в наймах, родинно-побутові трагедії, породжені злиднями, – усе це відтворено в оповіданнях «Лумера», «Винайдений рукопис про Руський край», «Мужицька смерть», «За топливо», «За межу», «Ось поси моє», «На торзі», «Стрибожий дарунок», «Народна ноша» та ін.
 

Зображення
Коментарі