Увага! Сайт не рекламує жодних кандидатів у президенти чи політичні партії.
Уся реклама приходить від сeрвісу контекстної реклами.

25 лютого - день народження Леся Курбаса, режисера, актора, реформатора українського театру.

25 лютого 1887 року, в місті Самбір, народився Лесь Курбас (Олександр-Зенон Степанович; 1887–1937), український режисер, актор, драматург, публіцист, перекладач. Він став реформатором українського театру, відмовившись від «шароварщини» й створивши театр європейського рівня.

Лесь Курбас був наступним, хто прийшов на зміну «корифеям», засновникам українського театру – родині Тобілевичів (Карпенко-Карий, Садовський, Саксаганський) з їхнім ухилом і акцентом на національне, українське. Він став реформатором українського театру, відмовившись від «шароварщини» й створивши театр європейського рівня. До Курбаса, дивлячись українські вистави, можна було або сміятись (часом гомерично реготати), або плакати (ридати; згадати хоча б «Безталанну»). І все. Інших емоцій, чи приміром якихось більш-менш глибоких рефлексій годі було очікувати. Важко навіть уявити, скільки він устиг за свої 50 років. І скільки б ще зробив, якби не поліг від чекістської кулі у карельському Сандармосі.

Курбас уперше на українській сцені поставив вистави «У пущі» Лесі Українки, «Цар Едіп» Софокла (обидві – 1918), «Макбет» В. Шекспіра (1920), «Народний Малахій» (1928), «Мина Мазайло», (1929) «Маклена Граса» (1933); сам грав, перекладав з німецької (переважно драми), навчав (і вивчив) цілу плеяду «березольців».  Ірина Іванівна Стешенко, корифей українського перекладацького цеху, онука Михайла Старицького, яка починала свій мистецький шлях у театрі Курбаса, згадувала, як уперше побачила його в 1916 році на сцені. Він грав Хлєстакова в театрі Миколи Садовського. Враження у неї склалося дивне: протягом вистави вона жодного разу навіть не усміхнулася. «Ревізор» йшов українською (чорносотенна преса здійняла галас – «пьеса великого русского… на малорусском наречии» – чортзнащо!); в театрі Ірина була разом із батьком.

Як згадує Стешенко, «у виставі було багато смішного – чиновники, гармидер з купцями, Бобчинський та Добчинський»,  але вона стежила виключно за Садовським у ролі Городничого та за новим актором, котрий грав Хлєстакова. Грав він якось дивно, надто серйозно, не за штампом вертихвоста й джигуна. Потім вона перечитала Гоголя, його листи, й зрозуміла, що Курбас – випадково? – запропонував абсолютно нове й несподіване тлумачення цієї ролі, до того ж зовсім не безпідставне. Зала реагувала по-різному. Ірина Стешенко тоді вважала, що овації, які Курбас одержав у фіналі, перебільшені. Натомість її батько, Іван Матвійович Стешенко, людина високоосвічена, був іншої думки. «Ти ще дурна, Орько, і нічого не тямиш, - казав він. – То взагалі не така вже й весела комедія, цей «Ревізор».

Провінційному акторові вигідно зробити з нього водевіль: от і шпарять, наче в оперетці. А цей галичанин грає дуже дотепно… І взагалі гарний актор – ставний, вродливий, спритний. От тільки мова…» Мова у Курбаса й справді була трохи «не наша», не наддніпрянська: виразний галицький акцент надавав його Хлєстакову чужинського звучання, він був ніби з іншої країни. В цьому, вважав батько, теж був свій сенс», - пише Ірина Стешенко.

 

Зображення
Коментарі