Увага! Сайт не рекламує жодних кандидатів у президенти чи політичні партії.
Уся реклама приходить від сeрвісу контекстної реклами.

Ігор Білозір: «На сумній ноті ніколи не можна зупинятися!"

24 березня минає 64 роки від дня народження Народного артиста України, композитора, лідера ВІА “ВАТРА” Ігоря Білозіра. Цього дня на Личаківському цвинтарі у Львові, де похований Ігор Білозір відбулося поминальне Віче.

Ігор Білозір народився в місті Радехові Львівської області. Побитий 8 травня 2000 року у кав'ярні «Цісарська кава», що на проспекті Шевченка у Львові за те, що заважав своїми піснями групі відвідувачів, (серед яких були Воронов і Калінін) співати та слухати російський шансон. Москалі дочекалися , коли Ігор вийде з кав'ярні і біля будинку львівської прокуратури напали на артиста. Внаслідок завданих травм 28 травня 2000 помер у лікарні.

Михайло Маслій — поціновувач творчості відомого композитора Ігоря Білозіра на своїй сторінці у Фейсбуці написав: "24 березня - різдво Ігоря Білозіра… 64 вислови сучасників, колег, друзів, рідних до 64-го дня народження Маестро української пісні — до 45 земних літ додалося вже 19 Небесних…". Також автор статті додає: “У свій час Ігор Білозір говорив: «На сумній ноті ніколи не можна зупинятися, куртка на ваті! Навіть коли пісня написана в мінорі, все одно вона повинна звучати мажорно».

Далекоглядно дивився Ігор Білозір, і тому Михайло Маслій записав думки маестро, які він озвучив у липні 1992 року: “Боляче про це говорити. Шкода, що ніби все у нас є: прапор, символіка, герб... Ніби все зробили: є Україна, окрема держава. Але не бачимо її жодного поступу вперед. Бракує нам, щоб люди були на своїх місцях. Склалося враження, що кожний став самостійним і кожен сам на себе працює. То як можна тоді побудувати Україну?”
Сьогодні час — неспокійний, трагічний для України. На Сході України йде війна. Але пісні Ігоря Білозіра хлопці люблять і чекають. Його пісні — назавжди стали живоквітом душі українського народу, як зрештою, він сам.
Із спогадів друзів, Ігор Білозір був щедрим і щирим, мав вроджену доброту, скромність, чесність, він був позбавлений найменшого натяку на лукавство.

Пішов із життя на 46 році. Ми не змогли врятувати його за життя... Тому повинні зробити вічними його пісні, його музику.

“Музика Білозіра, пісні Білозіра, ансамбль Білозіра, музиканти Білозіра” - Ігор привчився і призвичаївся до цього, а оточуючі звикли так говорити і вважати за правильне. В свою чергу Ігор завжди шанобливо ставився до правил рідного правопису, делікатно і коректно поправляв тих, хто говорив з помилками. Йому здавалося, що два різні прізвища Білозір та Білозор при відмінюванні стають одним. І від цього втрачається енергетика його Білозірового ймення. „Зміна хоч однієї букви у прізвищі змінює і саме прізвище” — не раз наголошував Маестро.

Готуючи матеріали про Ігоря Білозіра, натрапила на сторінку Михайла Маслія, поціновувача творчості композитора, нашого галицького маестро. Пан Михайло готує книгу про відому особистість Львівщини, але погодився включити у цей матеріал і його доробки. Друкую спогади відомих людей того часу про Ігоря Білозіра, непересічну особистість, творчого талановитого поета і композитора, білокрилого лебедя, що так і залишився у піднебессі недоспіваною піснею...

Володимир Дідух (співак уславленого квартету «Явір»): «Львів завше нам пахнув гостинністю і теплом Білозіра. І його незабутнім „куртка на ваті”. Дехто, може не розумів цього, а Ігор добре знався на фольклорі, взяв свій дотеп з народної приказки: „Ой багатий він, каже, ой багатий: куртка на ваті й лата — на латі...”

Валерій Маренич: "У горбачовські часи я потрапив в аварію і лежав в гіпсі у лікарні неподалік Луцька, у Боголюбах. Разом зі мною тоді лікувався автор шлягера „Тиша навкруги” поет і композитор Олександр Богачук. А Ігор з „Ватрою” якраз приїхав на гастролі до Луцька. Я знав, що він постійно зупинявся в готелі „Україна”, і знав у якому номері, мав і номер телефону. Лише він зайшов туди, як я зателефонував і сказав: „Ігорцю, сталася біда. Я лежу в шпиталю, забандажований, шалено скучив і хочу тебе бачити! Скоріше приїжджай, нічого не купуй. Візьми тільки куфайку бо зимно, не маю в чому виходити на шпацер, і пляшку молока!”. Куфайку попросив недаремно, знав білозірівський перл — куртка на ваті! А по–нашому — куфайка!!!
А часи були — шкарпетки по талонах, прилавки магазинів голі, лише консерви з морської капусти, за маслом треба було вставати о 4–ій ранку. Я й не подумав, що й куфайки у Луцьку тоді не знайти. Білозір якраз перебував у фаворі, на піку своєї популярності. Хтось допоміг йому і Мар’яну Шуневичу (вони були разом) придбати замовлену річ в універмазі. Директорка за великим блатом продала Ігоркові куфайку. Була вона китайською, синього кольору, із замочками і з великими накладними кишенями. Ігор в одну з них вмістив літрову пляшку молока, а в іншу для рівноваги — ще одну! Разом з ватрівчанами і з курткою на ваті автобусом приїхав до мене. Ігор був мудрий хлопець, і мій дотеп належно оцінив.
Ось ця куртка на ваті від Білозіра тепер для мене дорогий раритет, чекає свого музейного часу".

У 1974–1978 роках свою творчу діяльність на сцені Львівського театру імені Марії Заньковецької розпочав молодий, талановитий, перспективний і багатообіцяючий Анатолій Хостікоєв: "Скажу чесно, лаюся дуже рідко. І коли вже не в силах стриматися, то вживаю білозірівське „Куртка на ваті”, цей перл запозичив в Ігоря, який не лаявся ніколи. Коли це роблю, згадую Білозіра: наслідуючи його з усмішкою — наче б матюкнувся, а наче й ні”.

Михайло Маслій Ігор завжди був і залишався українцем, по духу і по крові. Рідну мову любив понад усе, маючи в арсеналі суто білозірівські перли: якщо нервував, говорив „куртка на ваті”, коли філософськи задумувався, то в паузах вживав галицьку говірку „той–во–во”. З російської вживав лише одне слово: коли щось набридало, міг сказати „хватить!”. Тих, кого дуже любив, ніжно звав „бандитами”. Його можна було впізнати з першого слова по телефону: „Як чуєш?”. — „Паскудно!”, — відповідав він. Якось на литовському телебаченні ламав голову і ніяк не міг перекласти на російську назви пісень з „ватрівського” репертуару: „Бодай ся когут знудив”, „Верховино, мати моя” чи „Кедь ми прийшла карта”. Якщо „Ватра” і співала тоді обов'язкові пісні „братніх республік”, то тільки в перекладі на українську і у власній обробці.

Залишається додати. “Паскудно” бути пасивним українцем, тому що він не зміг би стати файним приятелем Ігоря Білозора — людини чесної, порядної, словом панського галичанина.

 


 


 

Зображення
Зображення
Коментарі