Увага! Сайт не рекламує жодних кандидатів у президенти чи політичні партії.
Уся реклама приходить від сeрвісу контекстної реклами.

75 років тому НКВС депортувало із Західної України чверть населення в Сибір

5 квітня я обводжу червоночорними кулками на календарі... Хоч сьогодні опитала більше як 20 чоловік у Львові, чи знаєте, що сьогодні за день, жоден із респондентів не відповів, що 5 квітня 1944 року, а це рівно 75 років тому, Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР затвердив інструкцію про депортацію сімей членів ОУН та УПА.

До депортованих родин належала й родина мого тата, а головно мого діда Бурила Івана Йосиповича, який мав аж 10 дітей, багато моргів поля і допомагав УПА.  Всю сім'ю вночі забрала з хати, так, що ніхто не вспів сховатися, що моли те за три години навантажили на фіру, яка повезла їх в Добросин на товарну станцію, а звідтам до Львова, а далі на Москвку, звідтам через Волгу до Хабарівська.  Їхали туди , на поселення, більше двох місяців. Двоє дітей померло, а мій тато Петро, 14-ти річний пацан, після місяця часу втік звідтам..Батько повертався з Сибіру три місяці. Як прийшов до своєї хати, впав на сіно, то спав три доби... Встав, а це був грудень, нічого не мав їстивного, тому лизав сніг, смоктав із пальців кров і пив холодну воду..Як відійшов, вночі пішов до сусіда, але почув під вікном, як він з якимись офіцерами говорить при каганці, вернувся назад..Боявся йти до других сусідів, тому вернувся голодний додому...сів і плакав.. не знав що робити..а на другий день, вночі,  таки пішов на хутір Лісові, що біля Добросина, до Кулявців. Там йому "кривенький"- дядько Семен і допоміг. Відходили тата, десь через пів року повернувся на Пили.. Дав йому "кривенький" теличку. Тато з нею прийшов вночі додому. Прип'яв теличку, пішов до стодоли по солому. Встрягли вила в дошку, тато подумав, що там щось є. Відтягнув дошку, а на нього "дивляться кріса" . "Ану лізь сюди!" - скомандував стрілець. Добре, що тато не тікав. Він вскочив у середину, а там, у криївці, п"ятеро партизанів. "Ти хто?" - запитав один з них. "Петро, Івана син". "Їх вивезли в Сибір. Ти де взявся?" "Втік. Щоб хата не пропала". "Як ти такий малий міг втікнути?" - не повірили партизани. "Але якщо ти такий мудрий, то у нас є до тебе недовіра, сину". - сказав старий, стрілець Яків. Тато тільки знизив плечима.

- Ставай до стіни і слухай. Ти вже не малий, але ще  молоко під губами не висохло. Тебе може хтось запитати  або ти сам не витримаєш і розкажеш, що нас тут видів, і нас та криївку знищать москалі. Нам би було добре, якби тебе не було і ти нас не видів. Тому давай клятву, що ти нас не здаш. Став руки в боки долонями до нас.

Тато розпростерли руки як крила, в очах потемніло, але з штанів не потекло...

Один із стрільців вистрілив ... але вище руки..Тато навіть не моргнув.

Всі присутні заплескали.. А тато стояв нерухомо, в нього закам'яніло серце...очі заслонив якийсь незрозумілий дим..

- Ну добре. Ти молодець. Вольовий. Якщо не здаш нас москалям, будеш нам допомагати, ми не дамо тобі померти. Якщо здасиш, наші хлопці тебе знайдуть. Вибирай: воля чи смерть.

- Я вибираю Україну. - сказав тато.

- Наш хлопець. Ну що ж Петрусю, сідай воде во коло нас і розказуй.

Про все це тато розказав мені у 2014 році, два роки перед смертю.

*****

Нова хвиля депортацій розпочалась відразу по тому, як на захід України увійшла радянська армія. Саме ж рішення про виселення українців ухвалили 31 березня 1944 року у Москві – генеральний комісар державної безпеки Лаврентій Берія підписав розпорядження №7129 про депортацію сімей учасників визвольних змагань.

Через п’ять днів інструкція “О порядке ссылки членов семей оуновцев и активных повстанцев в отдалённые районы Союза ССР” була затверджена і направлена до виконання. Згідно з вказівками, виселенню підлягали всі повнолітні та неповнолітні члени сімей українських націоналістів, а їхнє майно підлягало конфіскації. Списки осіб на депортацію готували сільські ради на місцях у координації з органами НКВС.

В інструкції детально регламентувався порядок дій відповідальних за депортацію. В обраний район направлялась оперативна група з військових на чолі зі співробітником місцевого відділу НКВС, кожна сільська рада повинна була підготувати відповідний транспорт. На світанку село оточували солдати з наказом нікого не впускати і не випускати, а біля кожного обійстя виставлялись пости.

До хат зі списку заходила оперативна група, робила трус та перевіряла документи. Далі – наказ збирати речі. Майно, що підлягало конфіскації, описували та опечатували. На всі збори давали три години.

Депортованим дозволяли взяти з собою одяг, взуття, постіль, посуд та дрібний реманент – сокири, лопати, пилки тощо. Особливо слідкували за тим, щоб люди взяли з собою якомога більше теплих речей та продуктів. Також дозволяли взяти з собою гроші та цінні речі, якщо вони були.

Після цього арештованих доправляли до найближчої станції, де за списком передавали конвоїрам і заганяли до вагонів. Про кожен ешелон та кількість депортованих негайно повідомляли заступнику Лаврентія Берії генералу Чернишову. Він забезпечував харчування депортованих на шляху до місця заслання – за його наказом станційні буфети по ходу потягів повинні були годувати людей. В Україні цим займались на станціях Рівне, Київ, Полтава, Харків, Куп’янськ та Валуйки.

Перший ешелон відправився у квітні. У ньому було двісті сімей українців. Другий ешелон вирушив до Сибіру 7 травня (137 сімей з Рівненської області та 11 – з Волині), третій – 21 травня (54 сім’ї волиняків). Наступна хвиля депортацій розпочалась восени. У вересні депортували 479 сімей з Львівщини, 268 – з Волині, 200 – з Рівненщини, 209 – з Тернопільської області та 222 – зі Станіславської (нині Івано-Франківська).

Загалом же у 1944 році з Волинської, Дрогобицької, Львівської, Рівненської, Станіславської та Чернівецької області депортували 4 744 родини. Пік депортацій припав на 1947 рік – тоді вислали 26 332 сім’ї, загалом – 77 791 чоловік.

Всього ж за 1944-1948 роки були депортовано 131 935 людей. До цього числа не входять етнічні німці, фольксдойче, колишні поліцаї, власівці та “зрадники Батьківщини”, які проходили окремим списком. Місцем заслання були обрані віддалені райони Красноярського краю, Омської, Новосибірської та Іркутської областей. Значна частина з них так і не повернулись на батьківщину, а їхні нащадки досі живуть на безкраїх простору Сибіру.

Зображення
Коментарі