Увага! Сайт не рекламує жодних кандидатів у президенти чи політичні партії.
Уся реклама приходить від сeрвісу контекстної реклами.

Пирятинська трагедія - біль Жовківщини. З нагоди 75-ої річниці трагедії

Спасівки почорніли від горя,
Навіть нині скрипить перо,
Коли згадка торкається болем,
Як спалили Пирятин село.

Г.Фесюк "Пирятин - чорніє від горя"

19 серпні 2019 року жовківчани будуть вшановувати 75 - ту річницю Пирятинської трагедії. З цього приводу львівські патріоти готують відповідну програму участі у заходах.
Як наголосив пан Ярослав Гелетій, буде випущено буклет про Пирятинську подію, готується урочиста академія та Віче у с.Пирятин біля каплички.
Протягом багатьох років ми з паном Ярославом Гелетієм готували сценарії заходів на Жовківщині, адже саме з його ініціативи та осередку Народного руху України, зокрема В'ячеслава Чорновола, в Пирятинському лісі (19 серпня 1991 року) було проведено багаточисельний мітинг-реквієм, в якому, на місці спалення, взяли участь члени Народного руху України та місцеві жителі.
- Пам'ятаю перше Віче у 1991 році, коли з"їхалося декілька тисяч українців до Пирятина, серце калатало від хвилювання. Тоді у людей був піднесений дух, кожний розумів глибокий біль тих, хто пережив трагедію спалення села. Хоч нам і погрожували, вказуючи на те, що в країні введено надзвичайний стан, і до нас мають право застосувати зброю, але все відбулося велелюдно. - згадує Ярослав Гелетій. - Пирятинська трагедія – це відгомін болю, що залишили карателі в моєму серці. Адже мого батька Григорія Гелетія окупанти теж розстріляли у цю ніч. Учитель за освітою, націоналіст – по духу, не міг стояти осторонь політичних подій, був
активістом. До 1941 року вчителював. Коли «совєти» заарештували його як свідомого українця, випадково врятувався під час розстрілів у Луцькій тюрмі, звідки поїхав провідати батьків на Жовківщину, там і залишився, став активним учасником ОУН , хоч був ним з 1930 року.

- Про Пирятинську трагедію в радянські часи ніхто не згадував. І тільки у 1992 році ми звели пам'ятний знак з хрестом на могилі та збудували каплицю Преображення Господнього. На могилі викарбували прізвища розстріляних та закатованих пирятинців. Неподалік каплиці облагородили криницю, з неї можна напитися води, втамовати спрагу завжди холодною та криштально-чистою водою. У Народному домі с.Пирятин зусиллями пирятинців, в яких родичів знищили енкаведисти, зібрані матеріали про трагічні події серпня 1944 року. Завжди мав у планах — офіційне відкриття музею Пирятинської трагедії, якого жодна влада так і не підтримала. - із сумом розповідає Ярослав Гелетій.

Працюючи начальником культури, велику увагу звертала на виховання сьогоднішнього покоління у збережені пам“яті трагічних сторінок нашого краю, тому й розробляла Програму культурних заходів включаючи ключові подіі, одна з яких «Пирятинська трагедія».

Виконуючи програму із працівниками культури сіл Пирятин, Боброїди, Бишків, хотілося, щоб люди не були байдужими, не ставали зросійщеними від вживання пісень і мови ворожої, скинули із себе рабське відчуття людини, котра не вміє за себе постояти, а може вільно висловлювати свої думки, народжувати нові ідеї та зберігати мудрістю те, що від нас споконвіків забирають — волю. Тим більше, сьогоднішня неоголошена війна з боку Росії, що йде на Сході України, мимоволі пригадує далекий 1944 рік, коли карателі – енкаведисти теж жорстоко розстрілювали мирних жителів та повстанців лише за те, що вони боронили свою територію, свою рідну землю від злорадного ворога – москаля. Дослідники та очевидці розповідають, що 19 серпня у Пирятині відбувся найбільший бій карателів із повстанцями в історії УПА. Отримавши гідну відсіч із боку вояків куренів «Ема» і «Яструба», озвірілі головорізи НКВС спалили село, а жителів, які намагалися втекти, розстріляли. Тому цю трагедію щорічно вшановують місцеві мешканці та жителі навколишніх сіл.

Жовківщина — частинка всієї України, і вона теж має у своїй історичній книзі багато трагічних подій, які болем торкаються кожного не байдужого українця, зокрема спалення енкаведистами сіл Зубейки, Пирятин, Синьковичі.
Мене, уродженку краю Розточчя, завжди болітиме рана душі від спогадів про фізичне знищення земляків комуністичним режимом. Тому що і крізь моє серце пройшла трагічна доля моєї мами, яка відсиділа 10 років у мордовських концтаборах за зв“язки з українською повстанською армією, мого тата, якого разом із родиною вивезли в Сибір у період «розкулачення». А потім, у радянські часи ми, діти, щодня відчували на собі тяжке минуле батьків, адже колгосп не давав можливості дістати нам достойну освіту чи «пробитися в люди». Та коли я таки отримала диплом із вищою технічною освітою (гуманітарні виші не приймали документи дітей із національно-буржуазної родини), вже у Незалежній Україні почала досліджувати свій рідний край. Багато страшних сторінок відкрила: пацифікацію, розстріли, знищення українських патріотів, але найбільш болючішими стало відкриття про спалення енкаведистами сіл та невинних людей на Жовківщині. Тому, працюючи у галузі культури, досліджувала невідомі сторінки, видавала буклети і путівники, організовувала, спільно з священиком села Бишків і громадою села Пирятин, поминальні заходи — Віче-реквіємю
Як начальник культури, велику увагу звертала на виховання сьогоднішнього покоління у збереженні пам“яті трагічних сторінок нашого краю, тому й розробляла Програму культурних заходів із вшануванням ключових подій, одна з яких «Пирятинська трагедія». Дуже хотілося, щоб люди не були байдужими, не ставали зросійщеними від вживання пісень і мови ворожої, скинули із себе рабське відчуття людини, котра не вміє за себе постояти, а може вільно висловити свої думки, народжувати нові ідеї та зберігати мудрістю те, що від нас споконвіків забирають — волю. Тим більше, сьогодні, в час, коли українці живуть у період путінської загарбницької війни, не маємо права забувати реванш московітів, який не дає будувати незалежну, суверенну державу Україну.
В «Українському віснику», що вийшов за 2012-2013 роки Ярослав Гелетій пише: «Антиукраїнський режим Януковича розпочав тотальний наступ на свій народ. Хворий своєю величністю і тазійською мстивістю Янукович фактично оголосив війну половині населення України». Автор статті, наш земляк із тонкою патріотичною душею й аналітичним мисленням не лише правильно оцінює ситуацію і події в Україні, він застерігає і повчає: будьте уважнішими до промосковської політики, через яку й так багато пролито крові на нашій багатостраждальній землі.
Та чи чують і розуміють пана Ярослава Гелетія земляки і ті, від кого залежить патріотичне виховання людини, адже облаштування території Меморіалу не така вже й важка справа?!
За свідченнями очевидців, в основному, в Пирятинському бою брали участь молоді люди. Вони загинули у боротьбі за рідний стяг, рідну землю і своїм подвигом заслуговують на вічну пам’ять. Їх високий моральний дух характеризує боєздатність і готовність пожертвувати життям, але виконати поставлене завдання – оборонити Україну. Тому сьогодні цей дух самопожертви ми повинні не тільки пам’ятати, а й передавати з уст в уста майбутнім поколінням, як це робить пан Ярослав Гелетій. А якже інакше, патріотизм передається з молоком матері, через слово батька.
Спираючись на дослідження та розповіді очевидців, зокрема історичну розвідку редактора україномовної газети «Промінь», члена правління «Меморіалу» Ярослава Гелетія нище подаю інформацію,-памятку про непересічну трагедію в Україні — Пирятинську трагедію
Довідково.

Галина ФЕСЮК, письменник (автор 7 літературних видань), краєзнавець (автор 5 краєзнавчих книг і 10 буклетів), журналіст, редактор Інтернет видання “МОЯ ЖОВКІВЩИНА”, експерт з культурних питань (провела більше 50 культурних і літературних фестивалів і творчих вечорів), засновник ПП Культурно-туристичний центр ТО LVIV.

Зображення
Коментарі