Увага! Сайт не рекламує жодних кандидатів у президенти чи політичні партії.
Уся реклама приходить від сeрвісу контекстної реклами.

Ірина Кримська-Лузанчук: "Поліщуки, не загубіть слідів того, хто став поводирем додому."

Завдяки Ірині Кримській-Лузанчук - громадській активістці, поціновувачці літературної творчості із м.Малин, ми мали можливість взяти участь у Першому літературно-мистецькому фестивалі "ДО ВАСИЛЯ", приуроченого 80-ій річниці видатного українського етнографа Василя Скуратівського.

"Я був. Пізнав і жаль і гіркоту,
але до мене посміхнулась доля.
я вам залишив по собі отут
кошіль хлібів і меду глек і солі..." - Ірина Кримська-Лузанчук для В.Скуратівського.

"Впізнавати -значить жити! А життя має творити"" - це моя життєва позиція. Тому й надалі скільки матиму сил буду намагатися впізнавати світ і вам його передавати. Чи щось зміню? Не знаю. Головне хочу сама змінюватися.

Приїзд у Малин вплинув на мене кардинально. Ніколи не думала що в період війни в Україні з московським окупантом так багато людей будуть підтримувати позицію цього окупанта в Малині. Чому? Та тому що малинці спокійно приходять у парк, в якому наскрізно просочуються радянські зірки, а поруч - невеличкий пам'ятний знак "Небесній Сотні". Це ж ганьба. І не тільки в паркуб а й на будинках.

І в той час активістка Ірина Кримська-Лузанчук спільно із бібліотекою ім.Василя Скуратівського проводить важливий культурний захід, вшановуючи великого земляка Василя Скуратівського, і нагадуючи усім, що в Малині народився ще один великий українець Микола Миклухо-Маклай.

"Перший обійняв світ другий - Україну".

Справді, ідея заходу - прекрасна: вшанування пам'яті відомих особистостей, випуск часопису із Положенням про літературний конкурс та журі, програмою і заявленими учасниками конкурсу, їх книгами, учасниками конференції, які прислали доповіді по темі фестивалю, публікація матеріалів про Скуратівського.Також випущено буклет про захід, проведено нагородження з відповідним концертом.

Захід насичений стараннями організаторів і наповнений зустрічами та враженнями.
Дякуючи бібліотекарам Центральної районної бібліотеки імені Василя Скуратівського, учасники заходу мали можливість оглянути прекрасну виставку рушників і, взагалі, вишиванок місцевих авторів.

А завдяки доповідям, які предствавили наукові співробітники Національного музею Революції Гідності (Київ) - Олени Чебанюк, Антоніни Піпко і Тетяни Пошивайло, учасники фестивалю більше дізналися про народні традиції та обряди які на Майдані Революції Гідності підкреслювали індетифікацію українців та їх пошанівок до всього що декларує Україну. І це важливо, адже великі українці Малина також представляли Україну та українськійсть на світовій арені і для українців.

Як на мене, ця подія - вшанування 80-річчя Василя Скуратівського - повинна стати однією із найвагоміших у Малині в культурному просторі.

Як на мене, не є головним, що до Малина приїхала літературна Україна, щоб подивитися на скарби щедрої на мистецькі таланти землі, важливим є вшанування пам' яті Василя Скуратівського, і через його особистість показати місцевим мешканцям велич його творчої діяльності, якою він засвідчував свою любов до рідного Полісся, до її мови, а не до "язика", якого чути повсюдно в Малині.

Для мене Василь Скуратівський, це один із небагатюх письменників, який також не соромився приналежності до релігії, і напевно був би нині дуже здивований, що в неділю у Малині народ не до храму йде, ба, навіть дзвонів не чути було, а поспішає на ринок, бо тут у неділю,, чомусь, "базарний день"....

Але повернуся до проведення фестивального дійства. Так, ми творці слова, ступали на цю землю із почуттям гордості, що торкаємося землі Василя Скуратівського, великого українця, але чому так малочисельно прийшли на захід представники інтелігенції: вчителі, працівники культури, зрештою, свідомі жителі Малина, які змогли б, якщо не придбати книгу для дітей чи внуків, то бодай уважити письменників, тих, про кого вони розповідають на уроках, у бібліотечних чи клубних закладах, цитуючи їх слова з великих сцен..

Зрештою, в місті проходить цікава подія про яку місцеві ЗМІ знали, бо прийшли на захід.., чому не поширювали.. А як прибули на імпрезу, не поцікавилися, чому так далеко із власного бажання їде письменник чи видавець, що спонукало його? Уявіть, де Ужгород, а де Малин, чи інші міста України. Ні, я не пишу, що це проблема Малина, сьогодні в усій Україні спостерігається тенденція творчого зубожіння, але хто як не ми, слава Богу, не "язиком" окупанта, а милозвучною українською мовою можемо про це писати. І до того ж, мало б бути цікаво й давачам фінансування літературного клнкурсу: на що ж ця пані Лозанчин витратила їх і що такого придумала для Малина.
А задум, звичайно, цікавий. І дуже важливий, тому й приїхали творці слова підтримати культурну ідею - взявши участь у конкурсі.

На жаль, ніхто з нас, гостей, тих, хто проводив подібні заходи, не мав можливості поділитися досвідом з проведення конкурсів, як планувалося, тому й пишемо сюди на Фейсбук, бо ідею підтримуємо, адже Україну потрібно будувати з середини, з розбудови малих містечок і сіл.
А в Малині ще є багато праці для написання новітньої історії України. І не лише на перший погляд.. Ну ось скажіть, які запитання будуть ставити до своїх батьків і дідусів нащадки м. МАЛИН, якщо в центрі міста, в парку, стоять могили радянським солдатам із комуністичними зірками? Чи так важко зняти ті зірки, щоб не нагадувати про минулу ворожу "цивілізацію" і її "світле майбутнє", до якого так і не дійшли б ніколи, а також безбожницьку владу, яка не дозволяла ставити хрести на могилах!? Хоч, я й не знаю чи можна її викорінити з мозгів нинішніх "симпатиків" комунізму, які на ось такі висловлені думки кидають вслід ганебні слова, та вважають, що їх може висловлювати лише радикал...

А мені боляче, не за них, а за майбутнє моєї України.. Боляче, бо Скуратівський бажав повернення дітей додому.. А куди ж нащадкам буде повертатися, коли ворожі сліди ще й нині пахнуть зрадою земляків.

Отож, відбувши літературну імпрезу в Малині, стає зрозумілим, що народ не піде до бібліотеки чи в актовий зал райдержадміністрації, на літературну імпрезу чи по книжку відомих авторів, які приїхали на фестиваль до Малина, якщо там нема поводирів, які будуть
вказувати на шлях до Бога, які розбуджують любов до України, самі плекають мову і розбудовують українську хату.

Хоч пані Ірина Кримська-Лузанчук зробила свій крок.. Перший крок маленької дитини.. А це означає, назад дороги нема..

Член правління Української асоціації письменників, автор 11 видань, журналіст, редактор Інтернет-порталу "Моя Жовківщина", Галина Фесюк

Фотографії - Юрій Кархут

Зображення
Коментарі