Увага! Сайт не рекламує жодних кандидатів у президенти чи політичні партії.
Уся реклама приходить від сeрвісу контекстної реклами.

Лауреатом престижної Всеукраїнської літературної премії імені Зореслава став чернець ієромонах о.Климентій Стасів, ЧСВВ

26 грудня 2019 року в м. Ужгороді, напередодні Нового року та Різдва Христового, відбулося нагородження лауреатів престижної Всеукраїнської літературної премії імені Зореслава. Цьогорічним лауреатом став чернець Чину Святого Василія Великого, ієромонах о.Климентій Стасів за книгу «Чернеча офіра Христові й Вітчизні». Знаково, що о. Севастіян Сабол (псевдо Зореслав) був теж василіянином, а ще талановитим поетом і визначним релігійним та громадським діячем. «Ця премія наче від рідної людини, дуже мені близької, що була і залишається ідеалом служіння слову не тільки на літературній ниві, але й в царині служіння Богові й людям», - вважає о. Климентій Стасів, ЧСВВ.

Повертаючись до особистості о.Климентія Стасіва, ЧСВВ, варто зазначити, що священик належить до світочів літератури сучасності, які не тільки пишуть глибиною серця а й розсудливо відносяться до історичних описів чи мемуарної прози.  Проза о.Климентія сьогодні налічує декілька книг, які потрібно вивчати молоді, щоб достепенно знати стражденну та правдиву історію України, яку затирали і замовчували вороги української нації. Ці книги складаються з нарисів та досліджень про історію церкви, книгодрукування, священослужителів християнської церкви, які своїм життям та служінням Богові є добрим прикладом для становлення християнства і утвердження віри Христової для всіх поколінь. Нелегкий шлях до Бога, тому що це Хресний шлях Ісуса, але він є і кожний має його здолати. Та коли розуміти цінності життя з Богом, про що пише у своїх книгах отець Климентій Стасів, ЧСВВ, тоді людина проживе його з гідністю, у любові, і з чистим сумлінням. Саме тому Господь пропускає чисті і правдиві, мов перлинки, високі слова через книги священика отця Климентія, який, у свою чергу, докладає багато зусиль, щоб показати світу багатогранні сторони життя людини.

Відповідно, саме так вважає й священик, що “літературний цех ‒ це така світлиця, в якій ніколи не згасає світло і не зупиняється праця, як не зупиняється биття людського серця. Тут зустрічаються людські світи з різними барвами, мелодіями, задумами і молитвами. Тут немає вихідних, відпусток, бо виношується і народжується слово, яке є справжньою насолодою, коли воно занотоване на папері чи звучить із високих сцен. Справжня радість ‒ це довершений задум, творча праця, яка лягає на сторінки книги”.

Взагалі, написання книги — це довгостроковий процес, який письменник пише серцем із залученням світогляду, бо інакше й не може бути. Всебічність геральдики творів о.Климентія говорить про його глибокий внутрішній світ, наполегливість і безперечну довіру Матері Божій, через що ми й отримуємо з ласки Божої такі високі результати його творчості .

Як сказав о.Климентій в інтерв’ю Тетяні Босій: Письменництво зобов’язує, але це зобов’язання – глибоко внутрішнє. Справді, письменники готові радше піти на муки чи навіть на смерть, ніж злукавити перед долею, яка їх обрала. Прикладів маємо безліч: вони писали на засланнях, в тюрмах, на революціях і війнах, їхнє слово завжди надихало маси людей, було світильником, вело їх й освітлювало шлях.

Письменники, йдучи за вишнім покликом, не можуть не передавати іншим те, що вони відчувають, думають чи розуміють з приводу важливих подій в суспільстві. «Як в нації вождя нема, то тоді вожді її ‒ поети», ‒ писав Євген Маланюк».

Сьогодні, у важкий для українців час, коли на Сході України йде неоголошена війна з московським ворогом, який напав на Україну п’ять років тому, кожна українська книжка на духовну тематику має важливе значення для християнина, адже несе глибину Божого слова і любові, розв’язує найважливіші вузли непорозумінь і дає розуміння причин виникнення конфліктів на грунті неприязні та гріхів. Тому автор, котрий заслужено отримав нагороду, зобов’язаний гідно “нести знамена з іменами тих визначних постатей упродовж всього життя” - так, до речі, вважає і сам отець Климентій.

Окрім цього, премія імені Зореслава, яку заснував Народний депутат України 5-го і 6-го скликань, письменник та меценат Станіслав Аржевітін для вшанування та збереження пам'яті про Зореслава і, як записано в Положенні про премію, «ця премія присуджується за визначні твори в галузі прози та поезії, які утверджують національні духовні цінності українського народу, пропагують славні сторінки його історії, відстоюють національну ідею», як вважає сам письменик отець Климентій Стасів, ЧСВВ, є достойною нагородою і визнанням його праці серед великої плеяди письменницької братії Закарпатська організації Національної спілки письменників України.

То хто ж такий о. Севастіян Сабол (псевдо Зореслав)? Це чернець-священик Чину Святого Василія Великого, релігійний та культурно-освітній діяч, вчений теолог, капелан Карпатської Січі, але ще й талановитий поет та великий патріот свого народу, який стоїть на високому п’єдесталі українського літературного та духовного П’ємонту.

- Зореслав значну частину свого життя прожив ген далеко за морями й океанами, однак завжди думав про Україну, яка вела нерівну боротьбу з імперією зла в радянський період, у важких муках берегла віру і мову, Церкву і націю від тоталітарної системи, яка одразу впроваджувала диктатуру. Провидіння вело його, як сироту, що, спрагла материнської любові, дарувала Україні всю свою любов і всі свої дари. Він, як і наш геній Шевченко, будучи на чужині, вболівав за долю рідного краю, оспівував його високим духовним поетичним і прозовим словом, що зроджувалося в лоні його душі з великої любові й болю, з глибоких роздумів і праці, щирих молитов і благословення!” - розповідає о.Климентій Стасів в інтерв’ю Тетяні Босій.

Книга “Черенеча офіра Хрисові й Вітчизні”, в якій розповідається про духовних братів Зореслава, що теж десятиліттями вели боротьбу за збереження духовності свого народу, яких розпинали забороною рідної віри і мови, бичували табірними порядками, отруювали жовчю безнадії, розповідає про те, що вони не зневірилися, не зреклися віри, але переможно вийшли на світло Воскресіння, ставши живою історією святості для своєї Церкви і народу.

Священик також вважає, що книга, яку він представив для читачів, має збагатити кожного вірою і розумінням, що любов до Бога і талант людини — це неперевершені явища людського буття, які ніхто не може нівелювати, а тільки допомогти у реалізації Божих планів.

Щиро дякую отцю Климентію Стасіву за багатограність духовної тематики, яку він реалізовує через видання книг та вітаю з нагородою і визнанням, адже це дає розуміння, що справа книгонаписання — важлива і потрібна.

Галина ФЕСЮК,

член української асоціації письменників України Західного регіону.

 

До тексту долучаю подячне слово отця Клименія Стасіва, ЧСВВ

Слово о. Климентія Стасіва, ЧСВВ, на церемонії вручення Всеукраїнської літературної премії імені Зореслава в Ужгороді

Дорога святочна громадо!

Маю за високу честь належати до числа лауреатів Всеукраїнської літературної премії імені Зореслава. Ця непересічна в моєму житті подія скеровує мене до ще більшої праці і водночас переповнює святочним почуттям радості та піднесення, адже це премія наче від рідної людини, дуже мені близької, людини, що була і залишається ідеалом служіння слову не тільки на літературній ниві, але й в царині служіння Богові й людям.

З великою приємністю хочу вклонитися нині тим мудрим людям, патріотам та сподвижникам, меценатові, науковцю, громадському діячеві та письменнику панові Станіславу Аржевітіну, славній спільноті закарпатських письменників, які в ювілей 100-річчя Зореслава заснували всеукраїнську літературну премію на честь і прославу невтомного душпастира, талановитого письменника і науковця, ченця-василіянина о. Севастіяна Сабола, ім’я якого ушляхетнює й освітлює не тільки Срібну землю, але й усю Україну, а навіть далекі світи зарубіжжя, де він жив і виконував свою благословенну місію.

Найщиріші слова подяки складаю на руки усім членам журі, які в березні 2019 року одноголосно присудила мені цю високу премію за книгу «Чернеча офіра Христові й Вітчизні», яка розповідає про духовних братів Зореслава, що теж «десятиліттями вели боротьбу за збереження духовності свого народу. Їх розпинали забороною рідної віри і мови, бичували табірними порядками, отруювали жовчю безнадії. На довгій дорозі нелюдських випробувань, що розтяглися на весь період підпілля, вони не зневірилися, не зреклися віри, але переможно вийшли на світло Воскресіння, ставши живою історією святості для своєї Церкви і народу».

І хоча Зореслав значну частину свого життя прожив ген далеко за морями й океанами, однак завжди думав про Україну, яка вела нерівну боротьбу з імперією зла в радянський період, у важких муках берегла віру і мову, Церкву і націю від тоталітарної системи, яка одразу впроваджувала диктатуру. Провидіння вело його, як сироту, що, спрагла материнської любові, дарувала Україні всю свою любов і всі свої дари. Він, як і наш геній Шевченко, будучи на чужині, вболівав за долю рідного краю, оспівував його високим духовним поетичним і прозовим словом, що зроджувалося в лоні його душі з великої любові й болю, з глибоких роздумів і праці, щирих молитов і благословення!

Цим місцем щоденної праці, молитви та роздумів була його скромна чернеча келія та храм, в якому він зустрічався з людьми, спраглими його мудрого і віщого слова, яке утверджувало Церкву та Україну, мову і націю на американському континенті. Та й не тільки там, але й в Україні. Адже з моменту проголошення Незалежності щедрий ужинок плодів його праці потрапив на рідну землю, до якої він все життя зберіг велику синівську любов і вірність.

Отець Севастіян Сабол належав до духовного чернечого воїнства василіян, яке впродовж багатьох віків служило і надалі служить українському народові, виховує добрих християн і патріотів, незалежно від того, чи творять вони літературу, чи працюють в науковій галузі, чи вирощують хліб. Ця всеосяжна просвітницька діяльність яскраво заясніла у постаті Зореслава і стала прикладом для кожного, хто хоче бути добрим громадянином і називатися Божою дитиною.

Зореслав уже змалечку збагнув важливу істину, що Україна неможлива без Бога. Тому не тільки писав, але й усе життя молився в святих храмах за Україну. Його твори просякнуті Божим духом. Така воля Провидіння, що до пастирського покликання додався великий літературний дар, який, зазвичай, не полегшував його долю, а робив її ще чутливішою та вразливішою. Мати такі два дари водночас – означає ще більшу відповідальність за світ і все Боже творіння, обов’язок у найвищому ступені. В цьому не так багато втіхи, як отієї щохвилинної тривоги через сприйняття своєю «тонкою шкірою» огрому несправедливості і кривди. Таке поєднання дарів витворює особливу святість і міць людського духа.

Чин Святого Василія Великого має розлогий перелік видатних імен, на канві його історії бачимо багато сподвижників мислі і слова, однак Зореслав є першим з плеяди тих світлих і незгасних імен, в честь якого запроваджують всеукраїнську літературну премію. Саме це ім’я стало взірцем, натхненням і нагородою для багатьох сучасних і майбутніх колег Зореслава по перу. Маємо світоча, на якого можемо рівнятися у місії служіння Богові та Україні в духовній, національній і літературній царинах. Безприкладне служіння Зореслава Богові і Вітчизні, натхненна праця над словом ‒ це особистий виклик для мене як для василіянина від василіянина.

Чому о. Сабол не міг творити на рідній землі, виховувати та захищати словом свій народ в темні часи поневолення? Відповідь проста: всі диктатури без винятку намагалися контролювати літературу, вважаючи її вкрай небезпечною для свого існування. Безбожна влада вводила систему строгої цензури й контролю, щоб таким чином маніпулювати нею. Не була в цьому винятком і радянська диктатура, яка у рази виявила себе ницішою за інші режими. Доказом цього є нищення архівів і бібліотек, ув’язнення і розстріл кобзарів та лірників у Харкові в 1930 році, ув’язнення поетів шістдесятників, бо не могла влада закрити їм уста, та безліч інших жертв кривавого Молоха в радянській імперії.

Вартісна література ‒ це дуже потужна форма заперечення диктатури, бо відкриває людям очі на те, як ворожа влада маніпулює ними, нищить їхні віковічні надбання та перекручує історії, є ворожою до людської свободи. Протягом усієї нашої історії вона констатувала ту реальність, яку влада хотіла прикрити, завуалювати. Як казав Євген Сверстюк, людина потребує правдивого слова й нехтує гнилим, навіть коли воно має запах сенсації. Тому дуже важливо, щоб література не зникла, а захищала завжди людську гідність, правду та свободу, а особливо ‒ у випадках насильства, брехні чи експлуатації. Суспільство, що читає добрі книги, думає, аналізує, є більш підготовлене до різних форм боротьби, має імунітет до одурманювання.

Історія вкотре потверджує, що письменники ніколи не залишаються осторонь важливих подій своєї Вітчизни, особливо коли вона переживає важкі випробування долі на своєму шляху. Адже вони були першими серед тих, кого заарештовували, вивозили і розстрілювали. Як підтвердження цьому є когорта письменників «розстріляного відродження».

І хоча доля милувала Зореслава від заґратованого горизонту, бо не сидів він за колючим дротом як священик чи майстер художнього слова, однак упродовж всього життя проніс свій важкий хрест, в який було вписано відчуття чужини і вигнання, а отже, ‒ гіркого страждання і плачу. Та це не стало на заваді жити надією на повернення до України, як до раю. Незмінною залишалася любов Зореслава, з якою він гідно і велично сповняв «місію високого слова». Це слово урочисто звучало з високих церковних амвонів, з трибун чи великих сцен, з нагоди державних і національних свят, які збирали розсіяних сущих на поселеннях і впадало в їхні серця, допомагаючи їм не втратити зв'язок з рідною землею; чи врешті-решт, золотими літерами лягало на сторінках його багатьох книг.

Тож завдяки світлому прикладу Зореслава, а також його співбратів, ченців-василіян переслідуваної Церкви, про яких довідуємося з нагородженої книги, ми переконуємося, що ніщо немає сили над духом, над талантом, над вірою в Бога й відданістю Батьківщині.

Шановне товариство, ще раз дякую за високе визнання моєї праці такою поважною премією. Хочу гідно пронести цю високу честь упродовж всього свого життя, щоб ніколи не перервався ланцюг радості, жертви й любові, хочу бути одним з тих, що ревно бережуть пам'ять про Зореслава і ширити його ідеали в своїй творчості та священичому служінні.

 

 

 

менників Західного регіону

 

 

Зображення
Коментарі