Увага! Сайт не рекламує жодних кандидатів у президенти чи політичні партії.
Уся реклама приходить від сeрвісу контекстної реклами.

Поезія наших земляків у часописах Угорщини

В часописі "Громада" Українського Товариства Культури Угорщини надруковані поезії Галини Фесюк. Пропонуємо їх вашій увазі у рубриці "У колі сімї"
КРАСА І СИЛА РІДНОЇ МОВИ
Галина Фесок – поетеса і громадсько-культурний діяч Львівщини, оспівувач рідної Жовківщини і невтомний борець за українське слово, історію та культуру.

Слова душі моєї

«Ну що б здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого.
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!..”
Тарас Шевченко.

Слова душі моєї, як паростки пшениці навесні,
Неначе дзвін, що кличе на вечірню Літургію.
Їх часто топчуть, ділять на склади,
Але вони живуть, не гинуть, як надія,
Що цвітом вишні вбрала мою душу,
Й для злету розпрямила крила.

Слова душі моєї, як морські човни,
Що на вітрилах линуть в синю даль,
А їх не чують, бо гудуть вітри,
Бо в них – ридання, хлипання і жаль.
А як бринить моя душа від щастя,
Тоді і друзі чують дзвін гучний.

Слова душі моєї, як ранкова тиша,
Говорять мовчки блиском кришталю,
Вселяються у помисли найвищі,
Підносять до висот життя красу,
І там, де мешкають любов і щастя,
А погляд їх – у вічність струменить.

Рідна мово!

Рідна мово, живоцвітом леліяна,
Веснами вдягнута в зелень бруньок.
М''ятним подихом літа навіяна,
Й зорепадом, що ліг на листок.

Вкрита земленька сочними травами,
Скільки в ній заховалось слідів!
Бо Україна жила переправами
через сотні невільних років.

Серце й душу вкривала туга,
Як лягала в могили мова,
Як чужинці творили наругу
Над святим українським словом.

Але слово в терпіннях зростало,
Дозрівало, як в полі зерно
І ясніло й ясніє зірками,
І пульсує у жилах, як кров.

Рідне слово – дзвінке, семиструнне,
Часом плаче, сміється, дзвенить.
Не раз душу відважне гартує,
Коли серце від болю тремтить.

Звуки мови – зворушливі, милі,
Росянисто у пісні звучать.
Самоцвітами грають на хвилях,
І зірками між люди летять.

Страшно, Боже, що рідної мови
Хтось цурається, в терни вдягнув.
Серце в темряві вічно не житиме,
чи про це ти, земляче, забув?

Ще спитають нащадки у відчаї,
Де поділися рідні слова,
Чому мова не має пристані
В ріднім краю, де квітнуть поля

Де дух предків вита поміж нами,
Де історії скибки сумні.
У тих споминах – мова у ранах,
В кожній літері – зойки і біль.

Хтось додолу опустить повіки –
Рідних слів за життя не вживав.
Безтілесний, він душу скалічив,
Він нащадків у сором убрав.

Рідна мово, ти стільки страждала,
Хоч і рвалась, як з клітки, з грудей
Ти і нині в державі без права
І блукаєш у юрбах людей.

Чому ж, люди, нас темрява водить,
Ми ж без рідного слова сліпі?!
Пробудись, український народе,
Вирви мову з обіймів пітьми.

Рідна мово! Моя берегине!
Шаленію від гніву не раз!
Як бичують тебе до загину,
Рвуть на кусні співучі слова.

Українська мова

Мов черешневий сад – українська мова,
В ньому квітнуть слова черлено, барвінково,
І зорями тремтять, і піснею зринають,
І кожне деревце, які вітер, коливають.

У літні смарагди там звуки поспліталися
І мовою пташок аж до небес піднялися.
О рідна, мила мово! – ти зброя тисяч літ,
Не раз кайдани словом скидала геть із пліч.

Плекаймо кожний кущик, квітник і деревце,
Хай сад наш розквітає, купавами цвіте.
Щоб після нас не згасли, щоб після нас зоріли,
Щоби як нас не стане, слова не самотіли.

м.Жовква

Зображення
Коментарі