Увага! Сайт не рекламує жодних кандидатів у президенти чи політичні партії.
Уся реклама приходить від сeрвісу контекстної реклами.

о.Климентій Стасів «Вартовий Господнього світильника»

о.Климентій Стасів «Вартовий Господнього світильника»

Щойно закінчила читати книгу о.Климентія Стасіва «Вартовий Господнього світильника». Чесно сказати, після прочитання, я в щирому пості – глибоких роздумах не лише про спізнане у цьому виданні, а взагалі – про життя. І тут є декілька аспектів щодо обґрунтування прочитаного. Найперше – глибинна і мудра розповідь Учня про свого Учителя. Тобто завдяки розсудливості та об’єктивності о.Климентія Стасіва, автора книги, маємо можливість скористатися оригінальним виданням – багато проілюстрованим, наповненим краєзнавчими описами та фотографіями, з використанням додаткової літератури та спогадів мирян, і найголовніше, «ошатно написаним текстом», що легко читається і сприймається.

По – друге, видання має дуже вартісний дизайн – філософське оформлення, що вже з обкладинки заставляє задуматися, ба, вдуматися у назву книги, що розкриває її глибокий зміст. А кожна фотосвітлина підкреслює життя і служіння Богові о.Йосафата Лесіва, священика, про якого йдеться у книзі «Вартовий Гсподнього світильника».

Кожна людина на Землі йде своїми стежками, несе свій хрест, має свою долю. І кожен народжується, щоб жити життя в Бозі. о.Йосафат Лесів – приклад вартісно прожитого життя людини, що з мудрістю і тишею в серці, покорою і вірністю Богові супроводжує свою долю.

Народився 28 липня 1917 року у с.Церківна, що неподалік Гошева у побожній сім’ї, де тяжка сільська праця не обезвірила, а навпаки, укріпила в мудрості усю родину. У їхній хаті завжди був «Місіонар», дитячі книжечки «Дзвіночок» та «Наш приятель». Зрештою, я також у дитинстві із захопленням слухала вірші, які мама розказувала напам’ять із цих видань. Вони дуже відрізнялися від тих, що ми вчили в школі із Букваря, бо мали м’якість слів і глибину християнського повчання: любові до України - неньки, до матусі і татуся, до родини.

Виховуючись у християнському дусі, о.Йосафат не міг рости іншим, він наповнював свою душу інтелігентністю та шляхетністю, жадібно вбирав кожне слово священиків у Гошеві, куди ходив на велелюдні прощі. Юнаком о.Йосафат ріс кмітливим і дуже розумним, мав добрий музичний слух і голос, любив грати на скрипці. І можливо став би великим музикантом, та Бог поставив свого Учня на шлях Господнього світильника.

«У горнилі війни: випробування долі» - розділ, який очевидно найбільш повно розповідає про становлення о.Йосафата як священика, адже саме тоді, у молоді роки, коли дуже мріяв про монаше життя, за повелінням Бога, переживає тяжкі випробування у штрафному батальйоні.
А потім, вибираючись із пекельної політичної радянської машини потрапляє у заґратований горизонт – у поневіряння Воронезької тюрми. І за що? За поширення релігійної пропаганди. Сьогодні ще також існує багато людей, які не вірять у дива Господні. Але навіть тоді знаходилися люди, що співчутливо поставилися до молодого юнака, який щиро молився, навіть у камері.

Тому капітан Василь Серегадський допомагає молодому Іллі Лесіву із порадами, які дуже пригодилися і там у камері, і на волі. Я звертаю увагу на такий приклад, адже сьогодні варто цю книгу прочитати, насамперед, батькам, людям зрілого віку, які завжди повинні вчасно підказати, порадити, передати свою життєву мудрість молодим людям, бо саме через таких людей Господь творить свої добрі діла.

Вчитуючись у книгу, розумію, що у свої немолоді літа, але будучи священиком, о.Йосафат завжди намагався згадувати щось добре із пережитого. А переживав багато – і доброго, і не дуже. І завжди молитва допомагала о.Йосафату долати труднощі. Та щоб пережити довгий життєвий шлях священика, важливо прочитати кожну сторінку книги. Адже йдеться про непересічну особистість – священика і художника, для багатьох – уособлення моральної сили, великого поціновувача людського життя та будівничого християнських святинь. Як пише о.Климентій Стасів, «Його приклад посвяти й жертовності дає підстави зачислити священика до когорти великих українців, для яких Бог і Україна стали провідними дороговказами у бурхливій стихії тогочасного світу».

«Звичайно, - скаже хтось, - без сім’ї перебиватися легше». А я думаю, що тут потрібно мати величезну силу духу, щоб поступово і принципово, без поворотів своїх думок, йти в одному напрямку по життю з Ісусом, долаючи горбки і ями, вибудовувати життя українського народу в християнському дусі. І таким священикам – честь від людей, а від Бога – вічний пошанівок.

Вчитуюсь у ті сторінки, де розповідається про священичі свячення о.Йосафата Лесіва, зауважую, час був сірим, але ті люди, які ставали на стежину підпільного священичого життя, від Бога отримували великий дар – Світло душі. Так, вона мусіла світитися, бо їм вірили, їхня справа не вмерла, не розчинилася, а стала тим яскравим вогником для майбутніх поколінь. Я й сама пригадую, як при Незалежній Україні мріяла бути в УГКЦ, тому що батьки підпільно охрестили мене у греко-католицького священика о.Пулика. Я тим гордилася, я пишалася, що батьки не зрадили своїй вірі навіть у важкий час, а цей яскравий вогник ісповідників віри горить і зараз в душі.

Зрештою, о.Йосафат Лесів ставши підпільним парохом чотирьох парафій, як ніколи розумів, що повинен відроджувати не лише надію і віру у людей, а й скеровувати життя християн до високих ідеалів, на що передусім вказувала Церква. І в о.Йосафта для цього вистачало різних заходів, літургійних молитов, зустрічей з дітьми і молоддю. Це ж уявімо життя священика, коли без будь-якого транспорту, з Хрестом у руках, парох ходив від села до села! А там і вінчання, і хрещення і похорони, і скрізь встигав.

24 серпня 1991 року, завдяки молитвам священиків та вірних Церкві, відбулося велике чудо в Україні – УГКЦ вийшла з підпілля. Будучи вже стареньким священиком , але сильним духом, о.Йосафат не переставав молитися. «Молитва є джерелом християнського і священицького життя о.Йосафата Лесіва» - пише о. Климентій. І очевидно вона допомогла священику відновити в часи підпілля три храми: у рідному селі Церківна, в селі Станківці та в селі Липа, а згодом звести ще два нових храми у селі Церківна та в с.Станківці, який у 2002 році було освячено єпископом Софроном Мудрим.

Читаючи нарис про о.Йосафата, можна уявити собі долю сотень українців, які пройшли роки лихоліття, війну і заслання, утвердження у Греко-католицькій вірі та оберігання своєї церкви від повного знищення. І дуже важко зрозуміти, що о.Йосафат Лесів відродив три храми, а два збудував заново.
Проте, дуже промовистим фактом на користь глибокої духовної мудрості о.Йосафата, як пише о.Климентій, є його духовна співпраця з мудрими єпископами та священиками, як в роки підпілля, так і в часи сьогодення.

Сумлінно виконував всі розпорядження провідників церкви, які допомагали краще орієнтуватися у суспільній і політичній ситуаціях. І саме тут важливо сказати, що сьогодні правдива УГКЦ також веде мудру політику, до якої нам, християнам, важливо прислухатися, щоб у будь-якій життєвій ситуації скористатися цими проповідями та реколекціями.

Не раз, слухаючи тихі, але дуже вартісні проповіді о.Климентія Стасіва, розумію, що його глибока віра і глибинна мудрість, а ще той факт смиренності, яку він отримав від свого УЧИТЕЛЯ о.Йосафата Лесіва, дозволяють вселяти віру у кожне серце християнина. У своїй книзі о.Климентій пише: «Великою окрасою людської сутності є безкорисливість. Отець Йосафат ніколи не роздумував по-людськи: а що я з того буду мати, починаючи будь-яку справу чи допомагав кому. Робив добрі справи й отримував у винагороду велику радість». Саме так пропонує автор і нам, християнам, жити, наслідуючи о.Йосафата Лесіва.

Читала книгу і намагалася збагнути той радянський час, коли о.Йосафата очорняли або прирікали на забуття, і тоді, коли розпинали Христа, вважаючи, що Його ніколи вже не буде у пам’яті людини. Такі паралелі ми можемо робити з кожною людиною, якщо вона робить добрі справи для суспільства. Тому що завжди знаходиться той, хто бажає загасити Світло Господнього світильника. Але забуває або ж не знає, що Світло Боже – це вічність, а вона не може погаснути.

В одній з проповідей о.Йосафат сказав: «Ми призначені для слави Царства, і щоб повністю припинилися жорстокі переслідування Церкви, нехай молиться кожен з нас, аби стати новою людиною, спосібною нести відповідальність за Церкву і Україну. Будьте готові до великої довіри і посвяти Богові, щоб ми могли змінювати цей світ, повний ненависті та насилля».

Бажаю кожному прочитати видання о.Климентія Стасіва про священика о.Йосафата Лесіва, аби торнутися високого, бо, як сказала Ліна Костенко «Між високим легше живеться», та аби відчути дух справжніх Богопосвячених осіб – священиків про яких автор також описує у цій книзі монографічно, аби підкреслити, що Бог хоче від нас мудрості, терпіння і любові.

Галина Фесюк,
член української асоціації письменників

Зображення
Зображення
Коментарі