Увага! Сайт не рекламує жодних кандидатів у президенти чи політичні партії.
Уся реклама приходить від сeрвісу контекстної реклами.

Страхітливий пам’ятник лицарю неба

Протягом останніх років багато шуму було навколо пам''ятника російському пілоту Петру Нестерову, що був встановлений у 1978 році біля с.Воля Висоцька.
Недавно я також вирішила оглянути цей об''єкт. Звичайно, якби він стояв в глибині населеного пункту чи в лісі, це - одне, а коли він стоїть біля мі;народного автошляху - у гостей та туристів виникає багато запитань. Аякже поблизу траси стоїть 40 метрова стелла з відхиленим макетом літака, а над ними - мертва петля, що приносить не найкращі враження. Зрештою, від колишнього пам''ятника, поруч із яким стояла кімната-музей, вже давно не залишилося й сліду.

Хочу нагадати , що пам’ятник був зведений у 1978 році на місці, де 26 серпня 1914 року загинув 27-річний штабс-капітан російської армії Петро Нестеров — видатний авіатор та авіаконструктор, засновник вищого пілотажу, що вперше виконав „мертву петлю”. Звісно, за таке „нововведення” він і отримав "на горіхи" від керівництва. А постійні пояснення, що „мертва петля” — не загибель для авіатора, а навпаки — принциповий крок уперед, надихнуло піонера авіації (не схильного до римування), на поетичні рядки:

Виконуючи цю петлю,
Одного можу лиш бажати:
Щоби не мертвою — живою
Для всіх змогла б в повітрі стати.
Не задля слави чи пошани
Здіймаю я літак свій вгору,
А хочу лиш переконати,
Що в небі є завжди опора.

„В небі є завжди опора” — цей закон був основою усіх ідей та нововведень молодого авіатора. Отже, коли почалася Перша Світова війна, і Нестеров став військовим пілотом, для його випробувань відкрився новий простір.

Військове життя Нестерова було насиченим — вистачало місця і для пригод (одного разу збитого авіатора переховували в себе українські селяни), і для авіаційних модернізацій. Справа в тому, що в перші роки війни мало кому могло прийти в голову, що аероплан може бути бойовою машиною — отже, єдиною зброєю авіаторів були браунінги, від яких навіть на низьких швидкостях було небагато користі. Нестеров вірив, що від літака може бути більше користі, а тому встановив в хвостовій частині аероплана «ніж-пилу» щоб пробивати оболонки дирижаблів, а для поразки повітряного гвинта літака ворога — довгий трос з якорем-кішкою на кінці. Також Нестеров доводив, що аероплан здатний протаранити ворожу машину, розбивши колесами крила (адже літаки тодішні були з рейок та брезенту, а шасі робили міцними).

Отже, коли над Жовквою, де розташувався штаб 3-ї російської армії, почав літати аероплан-розвідник „Альбатрос” барона Фрідріха фон Розенталя, і генерал-квартирмейстер М.Бонч-Бруєвич (брат відомого більшовика і майбутній червоний генерал) став докоряти групі льотчиків за безкарні польоти ворожого розвідника, Нестеров отримав чудову можливість довести на практиці правильність своїх проектів. Він дав слово честі, що припинить польоти австрійця, і наступного ранку, коли „Альбатрос” знов з''явився в небі над Жовквою, штабс-капітан з другої спроби піднявся у повітря на легкому „Ньюпорі”, зайшов у хвіст ворогу і протаранив „Альбатрос”, але не колесами, а мотором. Від сильного удару загинули усі учасники цього першого в історію повітряного тарану — і Нестеров, і Розенталь, і пілот останнього Франц Маліна.

Цікаво, коли лікарі прибули на місце падіння літаків, невідомі мародери встигли вкрасти в Нестерова гроші та цінності. А через сім місяців після загибелі Петра Нестерова, в березні 1915 р., його подвиг повторив поручик А. А. Козаков. На щастя, після вдалого тарану пілот благополучно посалив машину на аеродромі.

Коли українська історія, за винятком „зручних” моментів підлягала забуттю, Жовкві потрібен був „правильний” герой — і його зліпили з Петра Нестерова. На його честь перейменували Жовкву, погруддя авіатора в найгірших традиціях соцреалізму „прикрашали” собою центральну площу міста (там, де раніше стояв пам’ятник Сталіну), а на місці падіння поставили стирчати отой фалічний стовбур з реактивним літаком та мертвою петлею — хоча Нестеров на реактивному аероплані не літав і мертву петлю виконав не тут, а в Києві (де герою стоїть досить пристойний романтичний пам’ятник). Та й музей, що поставили біля «стовбура», був не стільки музеєм Нестерова, скільки пантеоном радянської авіації — з Каловим та іншими „сталінськими соколами”. На урочистості до «стовбура», а за компанію — і в музей, звозили піонерів протягом усіх радянських часів.

Коли прийшла Незалежність, стало зрозумілим, що з Нестеровим влада перестаралася — про піонера авіації, примусового головного героя Жовкви забули, місту повернули історичну назву, титанову обшивку «стовбура» розікрали на металобрухт, а музей розтрощили. Окрім цього землю, яка у свій час належала Глинській сільській раді, разом із памятником продали бізнесмену, що виїхав у невідомому напрямку. Щоправда, усі експонати збережені. І сьогодні є громадські активісти, які вважають, що музей Авіації все ж повинен бути на цьому місті.

Зображення
Зображення
Коментарі