Увага! Сайт не рекламує жодних кандидатів у президенти чи політичні партії.
Уся реклама приходить від сeрвісу контекстної реклами.

В Дорогичині та Холмі за короля Данила Галицького вперше молилися українською мовою.

10-11 серпня з ініціативи Львівської обласної організації Спілки офіцерів України (голова Петро Костюк), українська делегація вперше вшанувала Данила Галицького в Дорогочині та Холмі. А значить, започаткувала заходи з відвідування міст, які будував князь Данило, де був коронований у 1253 році.
Українську делегацію очолив голова ЛОО Спілки офіцерів України Петро Костюк, в складі делегації були: депутат Верховної Ради України Олег Панькевич, депутати Львівської обласної ради Святослав Шеремета, Ярослав Кравченко, Андрій Холявка, інші члени організації – Роман Терешко, Надія Колодач, Михайло Гринишин, а також священик о.Андрій Хомишин, священик о.Микола Гаврон, науковці, історики, журналісти.

Коротка довідка:

В березні цього року відбулася важлива дата - 775 років з дня перемоги Данила Галицького у 1238 році над загоном рицарів Добжинського ордену під Дорогичином. Є свідчення, що Данило Галицький бився з магістром Бруно, якого разом з лицарями взято в полон, але згодом вони були викуплені.
Таким чином князь Данило повернув назад навколишні землі, які були втрачені Волинню наприкінці ХІІ ст..За його правління було засновано міста Львів, Угровськ, Данилів, відновлено Дорогичин, зведено нові могутні фортеці Кременець і Холм.

В грудні цього року минає і 760 років з часу коронації короля Данила в Дорогочині. Коронація відбулася 1253 року у 20-х числах грудня в дорого- чинному храмі Пресвятої Богородиці. Данилові тоді було 52 роки. Тоді його держава простягнулася від Бугу до Дніпра і була чи не найбільшою в Європі. Окрім польських князів, на коронації був присутній легат Папи Римського Опізо та пруський архієпископ Альберт. Це була величезна подія в історії країни. Саме цей факт доводить найбільшу приналежність України до західного світу.

З самого ранку наш автобус приїхав у Дорогичин, місто, яке належить до Сім’ятицького повіту Підляського воєводства (Польща). Вперше згадане у Київському літописі під 1142 роком, коли київський князь Всеволод Ольгович віддав Берестя разом з Дорогичином чернігівським князям Давидовичам. Колись це був «град» Підляшшя, а те, що відбувалося там є важливим елементом нашої української історії. А король Данило для цього міста став не лише воїном-переможцем, а будівничим, фундатором храму Богородиці, в якому й був коронованим.

Тут нас зустрів редактор українського часопису «Над Бугом і Нарвою» Юрій Гаврилюк разом із польськими журналістами місцевого телебачення.
пан Юрій розповів, що Дорогичин – це історичний i духовний центр українців, і не тільки для людей, які там проживають, це місто, яке своєю багатовiковою історією вписане не лише в регіональну, але й загальноукраїнську історію.

Сьогодні Дорогичин нараховує біля 2 тис. жителів. Тут є осередок управління сільської ґміни, але окремого війта тут немає й виконавча влада міста та сільської околиці в руках бургомістра Войцєха Божима.

У місті є невеличкі майстерні, пекарня, декілька крамниць, школа, кінотеатр, археологічний музей. В основному займаються хліборобством, вирощують цукрові буряки та засівають поля яровиною.

Опісля пан Юрій Гаврилюк показав нам найвагоміші місця, в яких сховався глибокий слід княжої доби.

Наша делегація відвідала православний храм святого Миколая.
В парку ми побачили камінь встановлений з нагоди 900-річчя міста, а поруч інший - вставлений у 1999 р. пам’ятник “польському збройному підпіллю, яке воювало з гітлерівськими та більшовицькими окупантами у 1939-1956 роках” на цій території – АК та ВіН.

Сьогодні у місті, де проживає така мала кількість населення, стоїть декілька костелів. Ми оглянули костел святого Миколая, відвідали костел Святої Трійці, де діє центр римо-католицької єпархії, і яку очолює єпископ Антоній Дидич. Там діє Духовна семінарія та жіночі монастирі – бенедиктинок та “серцанок” (сестер Ісусового Серця), а по дорозі на український цвинтар, побачили ще один бароковий костел.

Опісля українська делегація виконала почесну місію: голова ЛОО Спілки офіцерів України Петро Костюк та депутат Верховної Ради України Олег Панькевич поклали вінок біля каменя на місці колишнього храму Пресвятої Богородиці, який в груднi 1253 року був збудований Данилом і де відбулася його коронацiя на короля Русi: “Прийняв же Данило од Бога вiнець у городi Дорогичинi, коли вiн iшов на вiйну проти ятвягiв iз сином Львом i з Сомовитом, князем лядським.”
Члени делегації запалили свічки та взяли участь у Панахиді, яку відправили священики о.Андрій та о.Микола.

- Сьогодні ми відкрили нову, дуже важливу сторінку в історії України – вперше виконали Панахиду українською мовою під українським прапором на землі, яку освоював Данило Галицький. – сказав голова ЛОО СОУ Петро Костюк.

Священики нагадали присутнім, що тільки глибока віра допомогла Данилу Галицькому створити могутню державу, центр якої він зумів перенести до Холма. Дивним було одне, що місто, наче вимерло. Навколо – ні душі, хоч наші відвідини міста відбувалися опівдні.

Далі ми оглянули залишки руського городища, вийшли на Замкову гору, де стоїть пам’ятник, присвячений 10-річчю відновлення Польщі (з 1928 року). Тут правда виникло запитання «Чому на цій горі?» Звідси оглянули краєвиди річки Західний Буг, стали глядачами Міжнародних змагань з водного спорту. Чудові краєвиди з 35-метрової висоти зачаровували, а там далеко за річкою виднілося – Підляшшя, край, де переплелася історія українського і польського народів.
Під горою побачили справжнісінький дзот 1939-41 років, а коли поверталися, торкнулися сонячного годинника.

Повертаючись з відвідин історичних місць Русі-України в Дорогочині, складалося враження, що торкаємось рідної землі. Так хотілося, схилитися, поцілувати стежку по якій ходили колись наші великі русичі і сказати їм: «Ви мали Велике Серце, теплу Душу і глибокий Розум». Адже Данило Галицький завоювував, розширював території, не для себе, для нащадків ціною ЖИТТЯ. Чому ж так склалося, що сьогодні наші українці рвуть на шматки землю України, віддають різним посіпакам і не хочуть знати її багатої історії.

Опісля відвідали музей археології, оглянули виставку мотоциклів періоду 40-х років 20 століття, археологічний матеріал, експозицію дерев’яних скульптор, серед якої оригінальний експонат – коронація Данила Галицького.

Далі наш маршрут проліг до граду князя та короля Данила Галицького - м. Холм. По дорозі ми відвідали муровану православну церкву Пресвятої Богородиці, 1777 р., біля якої також похоронені з десяток православних священиків. Цікаво, що на мурах храму висіла таблиця з надписом «На пам''ять тисячоліття Хрещення Русі – 988-1988 рр». За церквою розташований український цвинтар, на якому також побачили надписи російською і польською мовами.

Неподалік храму ми розпрощалися з паном Юрієм Гаврилюком, який нам подарував неоцінений скарб – чудову екскурсію минулим нашої української історії. Він також віддав багато чисел українського журналу «Над Бугом і над Нарвою» та книжки про українців в Польщі для нас та в бібліотеку ЛОО Спілки офіцерів України. За що йому наша велика вдячність і шана.

Далі Бог нам подарував ще одну паломницько-екскурсійну атракцію – цілюще джерело біля гори Свята Грабарка з Преображенською церквою, оточеною тисячами хрестів.

Сама Гора Грабарка має прямий зв''язок з історичними подіями Галицько-Волинської Русі, так і з Києво-Печерською Лаврою. Якщо заглянути в Галицько-Волинський літопис, XIII ст. там є свідчення, що в недалекому надбужанському городі Мельнику була чудотворна ікона Спасителя, перед якою в 1258 р. молився Данило Романович: «І помолився Богу Святому, Спасу Ізбавителю, – а це ікона, яка є у городі Мельниці в церкві святої Богородиці і нині стоїть у великій честі, – дав йому обітницю Данило-король прикрасою оздобити її.»
Нині у Мельницькій церкві Різдва Пресвятої Богородиці цієї ікони немає. Загинула вона в лихоліття, які не раз трощили підляські храми. Є однак традиція, що ікона Спаса деякий час зберігалася в нетрях Мельницької пущі, саме на Горі Грабарці, на якій мали поселитися ченці-монахи з Києва. Як розповів пан Юрій Гаврилюк, «За переказах місцевого населення вперто повертає спогад про монахів, що жили на цій горі та в її околицях від найдавніших часів. Ймовірне, що вже до ХІІІ ст. жили тут монахи з Києво-Печерської лаври.

Рівно 300 років тому, на початку XVIII ст., на Горі Грабарці знайшли захист жителі недалеких Сім’ятич, які тікали від мору. А на таблиці неподалік входу до церкви Преображення Господнього (Спаса) є надпис: «На початку 1710 р. в Сім’ятичах і цілому повіті спалахнула пошесть, що безпощадно вбивала тисячі людей, які падали просто на вулиці. Жертв страшенної хвороби не встигали хоронити; кружляли над ними круки, вили собаки й шарпали мертві тіла, яких число все більшало. В цьому трагічному й безнадійному часі скорботи одному старцеві було об’явлене і сказане, щоб люди зробили хреста, який повинен бути гуртом занесений на вказану гору тими, які залишилися в живих. Пішли всі, навіть хворі. Кожний, хто дійшов до гори, перед якою вознесено благальні моління, був врятований».

Пошесть вщухла. Це був перший хрест, поставлений на Святій Горі, і від цього часу до сьогодні люди несуть хрести за різні зцілення.
В Холм ми приїхали пізно ввечері. Тут, в гуртожитку коледжу, нас зустрів науковий співробітник Львівського національного університету «Львівська політехніка», археолог Василь Петрик, який сьогодні бере участь у пошукових роботах з поховання Данила Романовича, який за літописом мав спочити у фондованій ним церкві Різдва Богородиці на Холмській горі.

Заморені, але щасливі, ми обговорювали перший день перебування нашої делегації на Холмщині.

Наступного дня, в неділю, нас чекала не менш захоплююча екскурсія з паном Василем Петриком в м.Холм.

Зранку ми прийшли до польського костелу, в якому о.Андрій Хомишин, УГКЦ відправив Святу Літургію, і в якій взяли участь всі учасники української делегації.
Опісля п. Василь Петрик розпочав екскурсію з історичної довідки про зародження м.Холма, показав схематичне зображення давнього городища та повів слідами древнього міста.

Орієнтовна дата становлення Холма – 1237 рік. Перед тим тут був Угровськ, в якому Данило звів новий укріплений город та фундував єпископство. Але коли він їздив по полю і ловив здобич, побачив на горі гарне лісисте місце, оточене навкруги полем, він запитав тодішніх жителів «Чк іменується те місце?» А вони сказали йому «Холм йому імя є». Уподобавши те місце Данило дав Богу обітницю, збудувати тут церкву. Тоді й звів храм Святої Трійці. В місті є храм Івана Золотоустого. Звів і високу вежу, що стояла посеред города. – розповів пан Василь Петрик.

Ми прийшли в центр м.Холм, оглянули площу, на якій стоять стенди із описами давнього міста, накриту склом відтворену давню схему міста, що розповідає про міські підвалини та стіни колишнього Холма. Далі ми відвідали храм Святої Трійці, в якому є таблиця з надписом «З нагоди 800-річчя від дня народження Данила Романовича (Галицького) – захисника міста Холма та Холмської православної парафії. 1201-2001 рр.», а також будинок Михайла Грушевського, в якому він народився на вул.Сінкевича.

пан Василь показав нам колишній Василіанський монастир, 1757 р., на якому є таблиця, що це пам’ятка архітектури, зведена отцями василіанами. У 1875 році монастир замінений на православний.

Далі наш шлях, наче Хресний хід, проліг до Холмської гори. По сходах через ворота ми прийшли у колишню резиденцію короля Данила та церковний центр Холма. Навколо старі дерева, паркові алеї, і перед нами - велична Холмська гора. Цікаво, що піднімаючись вгору, чомусь приходила думка «Вічні діла людини, а не її прах». Зрештою, здавалося, що ми у Львові на Високому замку. Було відчуття, що все тут рідне, близьке, без жодних на те пояснень. Коли ж на горі ми вгадували з якої сторони на нас дивиться Львів, виникло почуття гордості, що ми дійшли, вклонилися Холмській землі, і була впевненість, що остаток нашого земного життя ми посвятимо продовженню справи короля Данила Галицького – розбудові нашої України, в будь-яких її проявах.

Не знаю з якої причини, але хтось неземний мені продиктував такі слова, що вклалися у віршовану строфу:
«Ти град возвів не для слави, - безсмертя,
Ти – Холм возродив, - в нім і велич і сила.
Тут спинись українцю, із гордістю в серці,
Поклянися, що справу продовжиш Данила.»

Сьогодні на горі немає собору Пресвятої Богородиці, Данилів храм повністю зруйнований, а місто Холм у 1387 р. перейшло у володіння Польщі. У 1392 році місто отримало Магдебурзьке право. У 1638 році храм повністю знищив пожар, натомість на його місці побудовано більшу церкву в стилі західноєвропейське бароко -1735-1756 рр). В цьому соборі була Холмська чудотворна ікона (ХІ-ХІІ, Візантія), яка зараз зберігається у Музеї волинської ікони в Луцьку та вважається найстарішою іконою в Україні.

Насамкінець ми відвідали Базиліку, навколо якої сьогодні ще є багато таємниць. Одна з них – поховання праху Данила Галицького, над якими сьогодні працюють науковці та дослідники.

Наша мандрівка слідами історії Данила Галицького ніяк не хотіла завершуватися. Тому по дорозі на Замость ми зупинилися у селі Стовпя біля вежі Руської доби. Як наголосив пан Василь, «Це одна із найдавніших веж того часу, зведена із каменю, який очевидно мав місце на теренах Холмського краю».

Два дні мандрівки слідами історії Данила Галицького залишаються у пам''яті на довгі роки.

Щиросердечно дякую організатору поїздки ЛОО Спілки офіцерів України за можливість бути учасником цієї мандрівки.

Галина ФЕСЮК,
головний спеціаліст відділу культури і туризму Жовківської РДА,
член правління Української асоціації письменників

Зображення
Зображення
Зображення
Зображення
Зображення
Коментарі